Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

І, отож, воювали вони межи собою, їздячи, все літо і до осені.

Того ж року з Ольговичів преставився князь Всеволод Святославич, брат Ігорів, місяця травня <в сімнадцятий день>. І тоді, опрятавши тіло його, [хоронили його] всі брати з Ольговичевого племені з великою честю, і з плачем великим, і з риданням, тому що з усіх Ольговичів він [був] найудаліший зроду, і норовом, і ростом, і [сповнений був] усякою добротою і мужньою доблестю, і приязнь мав до всіх[637]. Єпископ же чернігівський [Порфирій], і всі ігумени, і попи провели його до гробу з узвичаєними співами, і положили його в церкві святої Богородиці в Чернігові. І прилучився він до отців своїх і дідів своїх, сповнивши спільний довг, од якого не втекти всякому рожденному.

Тої ж осені Роман Мстиславич, зять Рюриків, послав людей своїх пустошити волость Рюрикову і Давидову, помагаючи Ольговичам, про що він їм і хреста цілував був потай од тестя свого, — хоча тестеві своєму Рюрикові він хреста був цілував перед тим, що надалі він Ольговичів лишить, а буде в його волі і слухатиметься його. Рюрик же був і гнів на нього облишив, [спонуканий] Никифором, митрополитом київським, і Полоний йому дав, ймучи йому віри за хресним цілуванням. А Роман увіслав людей своїх у Полоний і звідти повелів їм, їздячи, пустошити.

Коли ж почув Рюрик, що вони, виїхавши із Полоного, пустошили волость брата його Давида і сина його Ростислава [Рюриковича], то через це він хотів іти на зятя свого, а синівця свого Мстислава [Мстиславича Удатного] послав у Галич до Володимира [Ярославича], кажучи йому: «Зять мій переступив умову і пустошив волость мою. Так ти, брате, звідти із синівцем моїм пустоште оба волость його. Я й сам хотів уже йти до Володимира[638], та є мені вість, що Всеволод, сват мій, сів на коня, як мені обіцяв був, помогти проти Ольговичів і стати коло Чернігова. І мені твердять, що він уже з’єднався з братом моїм Давидом, і вони обидва волость їх палять, і вятицькі городи забрали й попалили. Отож я сиджу, приготувавшись [і] ждучи од них правдивої вісті».

[І] Володимир [Ярославич], поїхавши з Мстиславом [Мстиславичем], попустошив і попалив волость Романову довкола [города] Перемиля, а Ростислав Рюрикович, поїхавши звідси з Володимировичами [Мстиславом, Ростиславом і Святославом] і з чорним клобуком, попустошили і попалили волость Романову довкола Каменця. І тоді, набравши здобичі челяддю і скотом і відомстивши, вернулися вони до себе. Та ми до попереднього повернемось.

Тої ж осені, коли Ярослав Всеволодович чернігівський почув, що Всеволод і Давид, увійшовши в землю їх, [Ольговичів], палять оба волость їх і вятицькі городи забрали й попалили, то Ярослав, зібравши браття своє і порадившися з ними, розгнівався за землю свою. І запер він двох Святославичів, Олега та Гліба, в Чернігові, і інші городи запер, остерігаючись Рюрика, а сам поїхав супроти Всеволода й Давида, зібравши браття своє, і двох синівців своїх [Володимир (?), Всеволод (?), Мстислав(?)][639], і диких половців, і став під лісами своїми, укріпившись засіками од Всеволода і од Давида, і по ріках звелів мости підрубати. А до Всеволода і до Давида він послав мужа свого, кажучи йому: «Брате і свате! Ти отчину нашу і хліб наш узяв єси! Якщо ти волиш із нами справедливий лад мати і в приязні з нами бути, то ми од приязні не втікаємо і сповнятимем усю твою волю. А коли ти що замислив єси, то й од того ми не втікаємо. Хай як нас бог розсудить із вами і святий спас».

Всеволод тоді став радитися з Давидом, і з рязанськими князями, і з мужами, воліючи, щоб якось із ними помиритися. Але Давид не волів миру, а наущав його піти до Чернігова, кажучи йому: «Оскільки ти умовився був єси з братом своїм Рюриком і зо мною, щоб зібратися всім коло Чернігова і щоб ми або замирилися всі на всіх наших умовах, [або не замирилися], а нині ти ні мужа свойого [не] послав єси до брата свойого Рюрика, і [не] даєш йому знати ні про свій прихід, ні про мій, то умовся з ним через мужа свойого, хай він сидить, приготувавшись, до весни, і воює з Ольговичами, і жде од тебе правдивої вісті. Він же нині воює з ними і волость свою спалив задля тебе[640], а ми тепер без його ради збираємось миритися. Тому, брате, я даю тобі знати: сього ж миру тут не вподобає брат мій Рюрик».

Всеволод, однак, не вподобав ради Давидової, ні рязанських князів, а став слати [послів] до Ольговичів, рядячись із ними [і] прохаючи в них Мстислава Романовича, свата свого, а Ярополка [Ростиславича] велячи їм вигнати із землі своєї і од Романа одступити од Мстиславича. А Ярослав же не волив од Романа Мстиславича одступити, тому що він поміг був йому проти тестя свого проти Рюрика, а Мстислава згодився йому оддати і Ярополка вигнати із землі своєї.

І Всеволод, уподобавши речі їх, послав мужів своїх до Ярослава, і домовився з ним про волость свою і про дітей своїх, і [щоб] Києва од Рюрика не