Гра престолів - Джордж Мартін

— Навіть голодні хорти вміють не кусати руку, яка їх годує, — сухо зазначив Мізинець.

Сандор Клеган лунко захряснув шолома і зайняв своє місце. Пан Хайме кинув поцілунка якійсь жінці у посполитому натовпі, м’яко закрив забороло і поїхав до свого кінця поля. Обоє перехопили списи для бою.

Нед Старк не бажав би більшої насолоди, ніж побачити, як вони обидва вилетять із сідла. Але Санса аж тремтіла від хвилювання і блищала слізьми на очах. Нашвидкуруч вибудуваний поміст здригнувся, коли коні ринули чвалом. Хорт нахилився уперед, спис його лежав міцно, мов укопаний, але Хайме останньої миті перед ударом спритно зсунувся у сідлі. Кінець Клеганового списа, не завдавши шкоди, відскочив убік від золотого щита з левовим гербом, а от спис Хайме вдарив точно у ціль. Ратище розлетілося на друзки, Хорт похилився, намагаючись утриматися. Санса зойкнула. Простий люд нерівно загаласував.

— Я вже придумав, як витратити ваші гроші! — гукнув Мізинець до князя Ренлі.

Хорт заледве всидів у сідлі, та все ж не впав. Рвучко розвернувши коня, він повернувся ристю задля наступної сутички. Хайме Ланістер викинув зламаного списа і схопив нового, жартуючи про щось зі зброєносцем. Хорт стиснув коня острогами і знову пішов учвал. Ланістер рушив назустріч. Але цього разу, коли Хайме зсунувся у сідлі, Сандор Клеган зсунувся разом із ним. Обидва списи вибухнули трісками, і раптом гнідий без вершника потрусив геть у пошуках травички, а пан Хайме Ланістер покотився по землі, усе ще золотий, але трохи пом’ятий.

Санса мовила:

— А я знала, що Хорт переможе.

Мізинець почув її.

— Якщо ви знаєте, хто переможе у наступному двобої, то кажіть зараз, поки князь Ренлі мене не обчистив! — гукнув він дівчині.

Нед посміхнувся.

— Шкода, що з нами Біса нема! — відповів Ренлі. — Злупив би стільки ж і з нього.

Хайме Ланістер зіп’явся на ноги, але розцяцькований шолом з левом перекрутився на голові й зім’явся при падінні, тож лицар навіть не міг його зняти. Посполиті тюгукали і тицяли пальцями, шляхетне панство щосили, хоча й марно, придушувало смішки, а над усім Нед чув громовий регіт короля Роберта, гучніший за гармидер юрби. Зрештою довелося відвести Лева Ланістерів, який зосліпу запинався на кожному кроці, до коваля.

До того часу на чолі турнірного поля зайняв місце пан Грегор Клеган. Він був велетенської статури — більшого за нього чоловіка Едард Старк ніколи не стрічав. Роберт Баратеон був добрячий здоровань, як і його брати. Не меншим виріс і Хорт. А ще у Зимосічі був простакуватий стайняр на ім’я Ходор, поруч із яким вони всі виглядали коротунами. Але лицар, прозваний Гора-на-Коні, височів би навіть над Ходором. Ближчий до восьми стоп зросту, ніж до семи, він мав дебелі плечі й руки завтовшки з добрячі дерева. Бойовий огир здавався між його ніг дрібним бахмутиком, а спис у руці — держаком від мітли.

На відміну від брата, пан Грегор не жив при дворі. Він був одинак, рідко виїжджав зі свого дідицтва, хіба що на війну та турніри. Був він із князем Тайвином і при падінні Король-Берега: тільки-но висвячений сімнадцятирічний лицарчук, вже тоді знаний за величезну статуру та неймовірну лють. Казали, що саме пан Грегор розтрощив голову принца-немовляти Аегона Таргарієна об стіну, а ще шепотілися, що він зґвалтував його матір, дорнійську князівну Елію, перш ніж скарати її на горло. Та в присутності пана Грегора про такі речі ніхто бовкнути не смів.

Нед Старк не міг пригадати, чи хоч раз говорив із ним, хоча пан Грегор був у війську під час бунту Балона Грейджоя серед тисяч інших лицарів. Князь спостерігав за ним із неспокоєм на серці. Нед не дуже зважав на людське базікання, і все ж про пана Грегора ходили особливо зловісні чутки. Він збирався одружитися вже втретє; про смерть перших двох дружин казали різне. Балакали, що в його похмурому обійсті без сліду зникає челядь, і навіть собаки бояться входити до палат. Була в нього сестра, яка померла за дивних обставин; пліткували також про пожежу, яка спотворила його брата, і нещастя на ловах, від якого загинув батько. Грегор успадкував обійстя, золото, сімейні статки. Того самого дня молодший його брат Сандор поїхав геть, присягнув Ланістерам як панцирний слуга і з тієї пори, за чутками, жодного разу не повертався додому.

Коли на поле виїхав Лицар Квітів, натовпом пробігло мурмотіння, а Санса пристрасно зашепотіла:

— Ой леле, який він гарний!

Пан Лорас Тирел був стрункий, як очерет, вбраний у розкішний сріблястий панцерний обладунок, вилощений до сліпучого блиску і викладений плетінням чорних виноградних лоз та крихітними блакитними незабудьками. Блакить виявилася сафірами — простий люд зрозумів це в ту саму мить, що й Нед, і з тисяч вуст вирвався зойк захвату. З плечей хлопця важко звисало корзно з сотень справжнісіньких свіжих квіток-незабудьок, нашитих на основу з товстого штофу.

Кобила під ним була така ж струнка, як вершник: сіра й прегарна, природжена мчати, як вітер. Здоровезний огир пана Грегора заіржав, щойно вловив її запах. Лицар з Вирію зробив щось ногами, і кобила вправно затанцювала убік, незгірше від легконогої дівчини. Санса вчепилася в батькове плече.

— Пане батьку, не дозвольте панові Грегору скривдити його! — попрохала вона.

Нед побачив на дочці троянду, яку пан Лорас подарував їй напередодні; про той дарунок йому розповів Джорі.

— Вони б’ються турнірними списами, — відповів Нед доньці. — Списи так зроблені, щоб від удару лущитися на тріски і нікого не вбивати.

І згадав мертвого хлопця на возі, накритого киреєю з місячними серпиками. Власні слова дряпали йому горло.

Тим часом пан Грегор ніяк не міг упоратися з конем. Огир іржав, бив копитом землю, трусив головою. Гора люто хвицьнув його куваним чоботом, а кінь став дибки і трохи не скинув вершника.

Лицар Квітів привітав короля, від’їхав на дальній кінець поля і перехопив списа до бою. Пан Грегор спромігся підвести коня до риски, борюкаючись із поводом. А тоді почалося. Кінь Гори посунув чвалом, шалено набираючи хід, а кобила пурхнула з місця, наче шовкова стрічка. Пан Грегор так-сяк вивернув свого щита до бою і ледве упорався зі списом, бо змушений був ще й тримати непокірного коня на прямій доріжці. Лорас Тирел налетів на нього, спрямувавши списа точно туди, куди хотів, і за мить Гора став падати, ще й не сам. Велетень повалив разом із