Нічний подорожній - Ярослав Гжендович

Часом я впадав у сумні роздуми. Вечорами сидів у своїй спальні або на терасі й дивився на сад. Слухав крики нічних птахів, дивився на миготливі води озера. Шукав мовчання і самотності. Аїна…

Думаю, це не була любов. Мабуть, ні. Але це точно було шалене, палюче жадання. Якби я міг мати іншу жінку, яка притягувала б мене настільки ж сильно, як Аїна, вчителька швидко вивітрилася б з моєї голови. Але в моєму світі існувала, головним чином, Аїна, тож я палав для неї.

Не знаю, чи помітила вона, що зі мною відбувається. Напевно, відразу ж, оскільки вона вже не сварила мене настільки суворо, як колись, незважаючи на те, що я не слухав, що вона говорить про інтриги і торгівлю, а лише насолоджувався мелодією її голосу або вдихав аромат аїру, яким пахло її волосся. Здавалося, вона не звертає на це жоднісінької уваги.

Однієї спекотної ночі я не витримав і пішов вештатися навколо Будинку Сталі, щоб відшукати її спальню, патіо якої, як і у всіх, виходило в сад. Насправді я не знав, навіщо це роблю. Хотів лише подивитися. Знав, що її вигляд може принести мені хоча б ілюзію полегшення. Я прокрадався по кущах, допоки не наткнувся на її патіо. Посередині підносилися невеликі білі скелі і росла невисока вигнута сосна. Я присів за квітучим кущем летиції, з квітами величезними, як моя голова, і чекав.

Стояла спека, тож учителька наказала скласти звернену до саду стіну і згорнути фіранки, щоб спіймати найменший подув прохолоди.

Вона сиділа на товстій подушці й щось пила з малої чарки. Її служниця нерухомо сиділа під стіною, а на помості вже був розкладений матрац із товстої повсті, обшитої м’якою прохолодною тканиною. Горіли дві лампи, стояла тиша.

Я дивився.

Потім Аїна відіслала служницю і встала. Підійшла до самого краю спальні, майже вийшла на терасу і повільно розв’язала стрічки, що підперізували домашню сукню. Тонкий, лискучий матеріал стік з її плечей і стегон, як вода, і я виразно почув легкий шурхіт, з яким він зісковзнув по шкірі.

Я ледь не зойкнув від захоплення.

В один момент усі таємниці, які я так ретельно вистежував, постали переді мною так відкрито й докладно, як я не міг і мріяти. У ту мить я хотів мати сто очей, щоб одночасно бачити її вузькі стопи, гнучкі стегна, пружний плаский живіт і груди з темними сосками, а передусім — охайний трикутник між ногами, де дві складки, що біжать до низу живота, зустрічалися, немов дельта річки.

У нас, кірененців, нагота не є чимось надзвичайним, хоча ніхто з нею не носиться. Вона природна. Я бачив раніше голих жінок. У лазні, в Будинку Цинобри і на озері. Бачив я й танцівниць, на яких не було нічого, крім олії, ланцюжків і золотого пилу.

Але це було щось інше. Це була Аїна.

Моя вчителька. Богиня.

Коли ще діяв старий амітрайський кодекс, за підглядання за голою жінкою, коли вона про це не знає, чоловік міг бути осліплений. За вияв хтивості, непристойні пропозиції або дотик загрожувала кастрація. На жінок з вищих каст не можна було навіть дивитися. Це вони мали доступ у місця, де знаходилася Підземна Богиня, тому чоловіча хіть, проявлена до них, вважалася злочином. Чоловік міг підступити до жінки виключно за згодою богині і тільки за викликом. Однак і тоді повинен був ставитися до цієї честі з покорою і благоговінням.

У той момент я чудово розумів ці правила. Коли Аїна повільно натиралася олією.

А потім вона зняла зі стіни кебірийську шаблю і приступила до вправ.

Це було ще гірше.

Одночасно чудово і дико, і настільки болісно, що я відчував, як бажання розриває мені кігтями черево.

Я дивився, як зміїне тіло Аїни рухається і блищить від олії, як напружуються м’язи під тонкою шкірою.

Це був наче танець. Аїна рухалася немов кобра чи риба, що звивається у воді. Щит і вигнутий клинок плавали в її руках і рухалися навколо її тіла, я чув тупання босих ніг по килимах, свист сталі і гуркіт власного серця.

А пізніше вчителька відклала зброю і ввійшла у ванну. Я бачив її силует в приглушеному світлі однієї лампи і через тонкий шар мусліну, що закривав кімнатку. Вона вийняла шпильки з волосся і дозволила йому гривою впасти на спину, а потім зійшла сходами до басейну з холодною водою.

Я сидів і дивився.

Аїна не покликала служниць, сама лягла у воду і ліниво водила губкою по піднятій нозі або уздовж руки.

Очманілий і заведений, я тоді багато віддав би, сидячи за квітучим кущем летиції, щоб бути тією губкою.

Потім вона знову виринула з-за стіни, волога і гола, витираючись товстим білим рушником, і сіла на килимі, схрестивши ноги. Потягнулася за вузьким глечиком з пальмовим соком і, наповнюючи чари, промовила своїм низьким, мелодійним голосом:

— На килимі буде зручніше, ніж у кущах. Виходь і сідай біля мене, тохімоне.

Мене вчили безлічі речей, але не тому, як зберегти обличчя в подібній ситуації. Я встав, пурпуровий і онімілий, і пробурмотів лише:

— Аїно, я…

— Сідай, Молодий Тигре, — відповіла вона.

Я сів, щосили намагаючись не тремтіти.

Моя вчителька Аїна, яка досі викладала мені основи