Місто кісток - Кассандра Клер

– В чому проблема? – Ізабель, здавалося, зараз знепритомніє. – Звичайно, проблема! Жодна нечисть не вдягнула б такого. І ще, це вечірка. Ти будеш білою вороною, якщо вдягнешся так… буденно, – закінчила вона. Склалося враження, що вона хотіла використати набагато міцніше слівце замість «буденно».

– Я не знала, що туди потрібно виряджатися, – кисло сказала Клері. – У мене немає з собою вечірнього вбрання.

– Мусиш вибрати щось із мого.

– О, ні, – Клері згадала завелику футболку та джинси. – Тобто не можу, справді.

Усмішка Ізабель була такою ж блискучою, як її нігті.

– Я наполягаю.

– Я справді краще вберу власний одяг, – протестувала Клері, почуваючись ніяково перед величезним дзеркалом у спальні Ізабель.

– Ти не можеш так піти, – сказала Ізабель. – Ти виглядаєш як восьмирічна, і ще гірше – ти виглядаєш як приземлена.

Клері по-бунтарськи зціпила зуби.

– Твій одяг мені зовсім не личить.

– Подивимось.

Дивлячись у дзеркало, Клері спостерігала, як Ізабель копирсалася в шафі. Її кімната виглядала так, ніби всередині вибухнула дискотечна куля. Чорні стіни мінилися узором із золотих завитків. Повсюди валявся одяг – на пожмаканій чорній постелі, на спинках дерев’яних стільців, біля гардеробної та високої шафи, що підпирала одну зі стін. Всю поверхню туалетного столика із дзеркалом, оздобленим рожевим хутром із лелітками, займали баночки з блиском для губ, рум’янами та пудрою.

– Гарна кімната, – сказала Клері, з тугою згадавши свою кімнату з помаранчевими стінами.

– Дякую. Я розмальовувала її сама, – Ізабель вийшла з шафи, тримаючи щось чорне і обтягуюче. Вона кинула це Клері.

Клері розгорнула тканину.

– Воно замале.

– Воно тягнеться, – пояснила Ізабель. – Приміряй його.

Клері поспішила у невелику ванну кімнату, яскраво-синього кольору. Вона втиснулася у аж надто тісну сукню з крихітними бретельками. Намагаючись не вдихати глибоко, дівчина повернулася в спальню, де, сидячи на ліжку, Ізабель вдягала персні, оздоблені коштовним камінням, на пальці ніг у сандалях.

– Тобі пощастило мати пласкі груди, – позаздрила Ізабель. – Я ніколи не могла носити це без ліфчика.

Клері спохмурніла.

– Занадто коротке.

– Зовсім не коротке. Просто чудово, – сказала Ізабель, шукаючи щось ногою під ліжком. Вона витягнула чоботи і чорні ажурні колготки. – Ось, можеш носити їх із цим. В них ти виглядатимеш вищою.

– Звичайно, бо я – плоскогруда ліліпутка, – Клері потягнула поділ сукні донизу. Вона ледь прикривала стегна. Клері майже ніколи не носила спідниці, тим паче короткі, тому така довжина змусила її нервувати. – Якщо ця сукня закоротка на мене, то як її носиш ти? – подумала вона вголос.

Ізабель усміхнулася.

– Це мій топ.

Клері впала на ліжко і натягнула колготки та чоботи. Взуття було трохи вільне навколо литок, але ступня не ковзала. Зашнурувавши їх, дівчина підійшла до дзеркала. Вона мусила визнати, що поєднання короткої чорної сукні, колготок в сіточку та високих чобіт було до біса круто. Єдине, що псувало вигляд…

– Твоє волосся, – жахнулась Ізабель. – Його терміново треба вкласти. Сідай.

Вона владно вказала на туалетний столик. Клері сіла й замружилась, поки Ізабель, зовсім не жаліючи її, смикала її за волосся, розпускаючи косички, розчесала його й заколола шпильками. Вона розплющила очі, коли пензлик для пудри пройшовся її лицем, випустивши густу хмару блискіток. Клері прокашлялася і докірливо подивилася на Ізабель.

Та розсміялася.

– Не дивись на мене. Подивись на себе.

Глянувши в дзеркало, Клері побачила, що Ізабель закрутила її волосся в елегантну гульку на маківці закріпивши блискучими шпильками. Клері згадався сон: важке волосся тягнуло голову донизу, танці з Саймоном… Вона нервово поворухнулася.

– Не копошися, – сказала Ізабель. – Ми ще не закінчили. – Вона схопила підводку для очей. – Відкрий очі.

Клері широко розплющила очі, щоб стримати сльози.

– Ізабель, можна в тебе дещо запитати?

– Звичайно, – сказала Ізабель, вміло орудуючи підводкою.

– Алек гей?

Рука Ізабель різко сіпнулася. Підводка для очей ковзнула, залишивши довгу чорну лінію від кутика ока Клері до її волосся.

– От дідько, – сказала Ізабель, відклавши олівця.

– Все гаразд, – почала Клері, прикривши око рукою.

– Ні, не все, – Ізабель ледь стримувала сльози, перебираючи купу мотлоху на туалетному столику. Зрештою вона витягнула ватний тампон і передала його Клері.

– Ось. Витри це. – Вона сіла на край ліжка, дзвякнули браслети на щиколотках. Дівчина глянула на Клері крізь волосся. – Як ти здогадалася? – сказала вона нарешті.

– Я…

– Тільки нікому не кажи, – попросила Ізабель.