Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Чому?

– Не знаю. Ходили чутки, що вона пекла цілющі булочки. З’їси таку – і вранці одужуєш. Та хто тепер зна’, так воно було насправді чи ні, – Кхибра сіла, притулившись спиною до стіни. – Якби був живий тато, він би розповів правду.

– Зрозуміло.

– За кілька років, коли горе трохи вщухло, мама зняла жалобну стрічку. З нею майже одразу одружився Дірлік – хазяїн кількох крамниць і харчевні «Плюгавий пес». Здавалося б – живи та радій, але з ним наше життя перетворилося на Марсулу. Мама не могла йому народити, за що він її періодично бив. Йому потрібен був спадкоємець. З чогось Дірлік вирішив, що раз у вдови є двоє дітей, то і його вона зобов'язана ощасливити дітьми. Одного разу в приступі гніву він штовхнув її, мама вдарилася головою об кут столу і-і-і... Після похорону, він, щоб ми не потрапили до притулку, забрав нас із братом до себе і наказав працювати в харчевні – відпрацьовувати їжу та прихисток. Мешканцям кварталу Дірлік сказав: «Проявив нечуване благородство і милосердя – взяв сиріт під опіку».

Кхибру били дрижаки.

– Коли мені виповнилося п'ятнадцять, він зазирнув у мою кімнату і сказав, щоб я готувалася стати його утриманкою. І якщо ощасливлю його спадкоємцем, то він подумає, і, можливо, одружиться зі мною. Тієї ж ночі я втекла на інший кінець острова. Три довгих роки мені вдавалося ховатися від нього. Я збирала гроші, щоб виїхати до Ситова і працювала в іншій харчевні. Хвала богам, у нас їх на острові багато. Мене прихистила добра жінка, яка й тримала одну з них. І називалася вона славно – «Оселя сонця». Я ховалася щоразу, коли прибував новий корабель чи диліжанс. Не хотіла нарватися на вітчима. Розуміла, що він свою справу на абикого не залишить. Тому молилася всім пресвітлим богам. Але від біди не сховаєшся... Коли він з'явився на порозі, я саме збирала зі столів брудний посуд. Бігти було нікуди. Він забрав мене із собою, привіз у Вейнтайн і тієї ж ночі... – її голос затремтів, і сльози полилися з очей.

Я обійняла її, а вона продовжувала:

– На мій крик прибіг брат і... – Кхибра замовкла. – Він убив його просто на мені. Встромив із розмаху в спину сокиру. Потім ми забрали всі гроші, які змогли знайти в Дірліка – вийшла кругленька сума – і помчали на берег. До Ситова вранці мав вилітати дракон-джет... Але схаменулися друзяки Дірліка. Вони наздогнали нас в ущелині. Хіствуол підштовхнув мене й сховав за брилою. А його... убили дружки Дірліка... Хіствуола скинули зі скель у море... Вранці я першим же драконом полетіла до Ситова сама. А після прильоту накупила собі їжі та одягу. Їжу одразу з'їла. Всю. А потім блювала… Речі залишила у коморі зберігання на станції. Пішла прогулятися містом, і ноги самі принесли мене до академії. Далі – ти знаєш. – Вона помовчала. – Вибач, я брехала тобі...

Кхибра плакала, а я гладила її по голові як маленьку. Ось значить, що вона мала на увазі, коли говорила, що в тролів усе просто: зрадив – помри. Хіствуол поплатився своїм життям за вбивство покидька. Де тоді справедливість? Я зітхнула і міцно обійняла подругу.

– А сьогодні, коли тебе не було, я отримала магоптаха від колишньої маминої приятельки. Вона сказала, що мене розшукують за пограбування і вбивство вітчима.

– Але ти ні в чому не винна! – твердо сказала я. – Я нікому не дозволю образити тебе! Що це за звірячі звичаї на вашому острові?

– Ти просто не знаєш північних тролів, – гірко усміхнулася Кхибра.

– Ти тут у цілковитій безпеці, чуєш?! – і тут я згадала найголовніше! – Ми завтра ж розповімо про все Васі!

– Васі? – Кхибра витерла сльози. – Чим може допомогти звичайний кухарчук?!

– А він взагалі не кухарчук, – підморгнула я їй. І розповіла про пригоди Понтусоля, і ким насправді виявився Вася. – Банду Врадамара взяли. І... Красунчика, напевно, теж... Вибач, але я повинна була тобі це сказати.

– Це ти мені, Руто, даруй!.. Я думала, що Кір у мене закохався, він обіцяв, що ми одружимося, і я чомусь повірила... Боги, яка ж я дурепа! Ще й ударила тебе!

– Я вивела синець у цілителів. Рука в тебе, Кхибро, мов молот! Око запливло, і я стала схожа на піратку. Ти б мене бачила: перев'язане око, і я верхи на конячці!

Подруга усміхнулася.

– Але ж усе добре закінчилося, – продовжила я. – Завтра підемо за обновками в ельфійську крамницю, і обов'язково зайдемо до Васі і все йому розповімо.

Кхибра відсторонилася.

– Ні... Я краще поїду до Суниці чи у Боровикове.

– Але у Боровиковому епідемія! Забула?

– То й що? Зате там мене точно ніхто не шукатиме.

– Але чому ти опираєшся?!

– А ти не розумієш?! Та як я чоловікові буду таке розповідати?! – її щоки спалахнули. – Та я згорю від сорому!

– Кхибро, послухай... У мене теж є таємниця. Рано чи пізно я вийду заміж. І чоловік одружиться далеко не на дівиці. І мені доведеться йому розповісти про свою дурість. Знаєш, як казала моя бабуся?

Кхибра хитнула головою – ні.

– Якщо чоловік тебе любить, то будуватиме з тобою майбутнє, а не дорікатиме твоїм минулим. А якщо йому потрібна дружина для того, щоб потішити своє «я», то знайде тисячу причин, щоб не одружитися! А якщо й одружиться, то все життя буде шпиняти тебе.