Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Але Гера цикнув і ми стихли.

– А це вам! – він простягнув тітці Палажці здоровезний букет незабудок. – Вони чудові! Дуже пасують під колір ваших очей. Вам коли-небудь казали, що ваші очі схожі на ці дивовижні квіти?

– Н-ні, – тітка відсахнулася від букета, як упир від срібної шпильки і... голосно чхнула. – До того ж у мене сірі очі, апчхи!..

– Вибач, тітонько Палажко, – тихо пробубоніла я.

– Що це з нею? – запитав Богріс.

– У неї страшенна алергія на незабудки, – зітхнула я.

У цей момент вона знову чхнула.

– Прибери негайно цей віник! – тітка дивилася на Понтусоля очима, з яких стрімкими потоками безупинно лилися сльози. Чихання не припинялося.

Переляканий дармоїд закинув букет якраз у наш кущ і той упав Альгу на голову. Ми, прикриваючи роти долонями, тихенько іржали. Альг буркнув, що все життя мріяв про такий подарунок. Трутень одразу ж запропонував тітці провести її в кімнату.

– Пані Пелагеє, я так старався, – бубнів він. – Думав, що ми разом повечеряємо. Навіть з ранку змотався на ринок, щоб купити кузлерських курчат!

Тітка з сумом подивилася на нього. У погляді читалося: «Що мені з тобою, нездарою, робити?»

– Мені потрібно прийняти краплі, – прогундосила тітка. – Звичайно, якщо ти хочеш продовжити цей вечір. Зустрінемося через пів години в другій кімнаті підвалу. Вона сьогодні вільна. Не потрібно, щоб нас бачили. Хто зна’, які чутки поповзуть? Допоможи мені дійти до таверни.

– Авжеж, авжеж, – Понтусоль закивав, беручи під лікоть тітку і, допомагаючи їй дістатися до рога будівлі.

– Усе, – роздратовано сказала я, – там ми нічого не почуємо.

– Чому? – здивувався Гера.

– Ти чув? Це – таємні кімнати. У них ведуть особливі перемовини. Коли потрібно сховатися від сторонніх очей.

– Тобто, злодії чи бандити?

Я похитала головою – ні.

– Не завжди. Так проходить багато торговельних угод. Або ведуться перемовини, про які ніхто не повинен знати.

– Думай, Руто, – майже наказав Альг. – У будь-якій таверні є прихований хід. Тітчина – не виняток. Ти зможеш нас провести в підвал?

– Можу, – знизала я плечима. А сама квапливо міркувала: де він може бути цей клятий хід? У погребі – ні. Дядько Вітольд був темним магом. Напевно. І він стопудово заклав цей хід у таверні. Тільки, де? Не може такого бути, щоб хазяїн таверни не був у курсі всього, що діється в місті. Адже їх, хазяїв, іноді називають охоронцями тіней: усе чують, усе бачать і зберігають таємницю. Іноді, за певну суму, вони можуть поділитися дечим. Але не всім. Найважливішого вони ніколи не розкажуть, яку б суму їм не пообіцяли

 Поліція про це знає. Тому, якщо потрібна була інформація, то простіше перекупити злодюжку, ніж підкупити господаря таверни. Справа у поліцейських – разова, а життя – одне. І прожити його хочеться якомога довше. І тут усе залежить від довжини язика. Чим довший язик – тим коротше життя.

Ще кажуть, що таверни ставлять на перехресті Марсули та Айгронісу. І там жодна сила не переважує, бо спрацьовує закон рівноваги: у надто темну ніч на небі з'являється місяць, щоб показати шлях. А яку дорогу обере подорожній, хазяїна турбує найменше.

Я з ненавистю дивилася на двері, і пальці стискалися в кулаки. Хотілося кинутися на нього і відлупцювати так, щоб іскри з очей посипалися. Кухарчук за нього гарує, а він руки ще розпускає!

– Охолонь, – рука Альга лягла на плече. – Ти проти нього поки що не попреш. Дай їм із тіткою повечеряти.

– Свічки не забудьте! Тільки не в старому світильнику поставте, а в новому. Та ворушіться ж! Що ви як морені таргани бігаєте! Ось поставлю на кухні різки, миттю навчитеся швидко працювати!

– Ай! – це звискнула Аглая. – Відпустіть! Боляче!..

– Я тобі, мерзотниця маленька, вуха відкручу, якщо десерт хазяйці не сподобається! А ця де, небога її?

– Не знаю, – схлипнула дівчина. – У неї вихідний сьогодні.

– Дармоїдка! Аби від роботи ухилятися!

– Сволота жирна! – вирвалося в мене.

– Чшшш! – засопів мені у вухо Гера. – Охолонь, Руто. Усі емоції потім.

Кухар важкою драконячою ходою зайшов у таємну кімнату. Незабаром почулися квапливі легкі кроки – тітка.

– Пані Пелагеє, проходьте, сідайте. Вже все готово!.. Одну хвилиночку, я зараз повернуся.

Він знову вийшов у коридор підвалу і зачинив двері. У цей час, мабуть, вбіг Вася, з того, як борів давав ляпаси, стало зрозуміло, що кухарчук йому знову не догодив. Кроки віддалилися, почулися нерозбірливі крики товстуна.

– Він що, їх усіх чародійкою обпоїв? – тихо обізлилася я.

– Усе може бути, – сказав Альг. – Вони їдять на кухні, а витрусити кілька крапель у питво нічого не варте.

– Добре, що нам із Кхиброю тітка сама приносила обід. Та й Злата з Аглаєю на таке не здатні.

– Тихіше, хтось іде, – прошепотів у вухо Герман.