Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Понтусоль помовчав, а потім мерзенно розсміявся.

– Яке в тебе своєрідне почуття гумору!

– А я й не жартую. Поглянь на себе в дзеркало – ти ж не думаєш, що з такою вагою ти житимеш дуже довго і щасливо? Рано чи пізно серце не витримає такого навантаження і зупиниться. – Тітка встала, підійшла до дверей і відсунула засувку. До кімнати увійшов... Вася.

– Ну, здрастуй, ще раз, товстуне, – усміхаючись, сказав він.

– Ти що тут робиш?! – звискнув кухар і знову закрутився на стільці.

– Чого ти так розхвилювався? – глузливий голос Василя підійняв настрій і мені.

– Іди на кухню! Що ти тут забув?!

– А може, ти сам сходиш туди, покажеш майстер-клас – як потрібно готувати?

– Та як ти смієш!.. – дармоїд підхопився й одразу ж сів на стілець.

Пролунав звук, схожий на той, коли на болотах тішаться болотники, лякаючи людей. Але такого гучного булькання я ніколи не чула. А водичка-то гарна!

– Пустіть, мені дуже треба!.. – взмолився кухар.

– Потерпиш, – різко обірвав його Вася.

– Та хто ти такий?! – знову завищав трутень.

Вася дістав із кишені залізну бляху і тицьнув нею в морду товстуну.

– Агент таємної поліції Ситова, Василь Дузз.

У животі дармоїда знову булькнуло. Овва! Вася, агент?! І він заради справи стільки витерпів від цього дармоїда?! Ось це витримка! Я б точно не змогла і тріснула його качалкою!

– Може, розкажеш, як ти потрапив сюди? Чи мені почати розповідь?

– Я не потрапляв, – важко задихав Понтусоль, – мене за протекцією взяли.

– Авжеж, – безпристрасно продовжував Вася, – тебе поплічники «порекомендували». Із банди Врадамара. Це вони вбили колишнього шеф-кухаря Дима, обставивши це так, ніби стався нещасний випадок. На жаль, ніхто з банди готувати не вміє. Їм терміново потрібна була в таверні своя людина, яка б зливала інформацію: хто про що домовляється, хто приходить, хто живе, про що говорять. А потім знайшли тебе. Ти приїхав зі свого Тинозерова з дулею в кишені. Бо грифон-диліжанс вони обчистили. Й заманили тебе в пастку, піднісши на таці з позолоченими ручками своє «благородство».

Понтусоль гикнув, а Василь продовжив:

– А як же ж! Це ж до твоєї жирної шиї Чучуз ножа приставив. Пам'ятаєш ніч під мостом? Бачу, пригадав, раз оченята забігали. А Красунчик із Грамуром тебе «врятували» від убивці. Потім запросили в цю таверну, розповіли, що і як потрібно зробити – ти ж їм тепер до кінця життя зобов'язаний. І ти, дурень, погодився.  Бандити поставили умову: ти працюєш у таверні шеф-кухарем, а потім одружишся з хазяйкою. Після весілля, напоївши пані Пелагею зіллям, яке ввело б її в тимчасове безпам'ятство, попросили б підписати документи на передачу таверни третій особі. І завірили б усе юридично. Комар носа б не підточив. А потім би позбулися і хазяйки, і тебе. Як думаєш, бандитам потрібен дурний товстосракий мужик, жадібний до чужого добра?

Я не могла поворухнутися від почутого. Оце тітка!

– Але ви не врахували одного, – продовжив Вася, – що пані Пелагея давно дружить із моєю мамою. І тому вона й розповіла про все їй, а вона мені. А я вже з власної ініціативи пішов на кухню працювати кухарчуком. Під твоє «керівництво». І добре, що все сьогодні закінчилося. Банду взяли. Хоч у мене й сверблять руки натовкти тобі пику... Але ви з бандитами не врахували ще один фактор: надто допитливу небогу пані Пелагеї та її подружку! Рута своїми руками «помстилася» не тільки за тітку, а і за мене, – він усміхнувся, дивлячись на пониклого трутня. – До того ж вони всі карти мало не сплутали своєю активністю! Я ж правду кажу, Руто? – він подивився вгору, туди, де була щілина.

Я кивнула і боляче стукнулася головою об кам'яну стелю.

– Ай! – замість «так» сказала я.

– Хлопці, досить ховатися, виходьте! – голосно крикнув «кухарчук».

До кімнати увійшли Богріс, Альгін і Герман. Понтусоль здригнувся, у животі в нього починався святковий концерт. Він вовтузився на стільці, дивився врізнобіч і мовчав. Потім підхопився, але Вася з хлопцями встигли перегородити шлях.

– Пустіть! – благав він, прикладаючи руки до широченного заду. – Інакше...

Це його не врятувало. Він не встиг договорити, бо це «інакше» сталося. Точніше, спочатку був такий звук, немов пробка з пляшки вилетіла. У тітки, хлопців і Васі стали такі обличчя, немов вони лешовку* надкусили. Штани дармоїда відвисли ззаду. Понтусоль густо почервонів.

– Я ж просився... – заплакав він, розтираючи по обличчю сльози.

Вася зглянувся над ним.

– Хлопці, проведіть його на заднє подвір’я до вітру, а після нехай помиється і переодягнеться. Не будемо його ганьбити. Та, ось ще дещо, – він дістав із кишені крихітну пляшечку і відкрив кришку. – На, випий. Це протиотрута. Рута злегка перестаралася з водою з Гіркого струмка.

Трутень тремтячими руками взяв пляшечку й одним ковтком випив вміст. Я поповзла до виходу. А коли увійшла до кімнати, то там була тільки тітка. Вона глянула на мене і розсміялася.