Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Але ж ти ж заповнювала бланки в академії?! – скрикнула я.

– Там потрібно було зазначити «так» або «ні». А ім’я, країну і місто я можу написати без помилок. – Кхибра мало не плакала. – Я тільки читати вмію, а пишу жахливо...

Вася спохмурнів.

– Васю, а може я напишу, а Кхибра підпише? – запропонувала я.

Вася трохи помовчав, а потім махнув рукою – пиши. І я під диктовку подруги написала. Потім дала їй папір.

– Стійте, – зупинив нас колишній кухарчук. – Кхибро, напиши, що з твоїх слів записано правильно й тільки потім постав підпис.

Кхибра так і зробила, а згодом запитала:

– А що загрожує Крамкіру?

– Як і його подільнику Грамуру, десять років каторги. Їхньому ватажкові – шибениця.

Кхибра охнула.

– Тобі його шкода? – холодно запитав Вася.

– Ні, – чесно відповіла тролиця. – Нехай відповідає за свої вчинки.

– Ти дуже смілива дівчина, – Василь з цікавістю на неї подивився. – Не переймайся – ти в безпеці. Тебе ніхто й пальцем не торкнеться. Але тобі все ж доведеться свідчити в суді. Ти готова до цього?

– Так, – гордо піднявши підборіддя, сказала вона.

– Розумниця! Я в тобі не сумнівався.

– Дякую, – глянула на нього Кхибра.

Коли ми вийшли на вулицю, подруга міцно обійняла мене.

– У мене ніколи не було подруг. Тобто були, звісно, в дитинстві. Але... таких як ти, Руто – ніколи.

– У мене теж, – поплескала я її по спині. – Ну що, – весело підморгнула я, – до ельфійської крамниці?

– Аякже!

І ми, взявшись за руки, побігли доріжкою, минаючи здивованих перехожих. Нам, звісно ж, хотілося хоч одним оком поглянути на розкішні фасади будинків Елітного кварталу, але, на жаль, від таких цікавих його обгородили високим кам’яним парканом, а біля масивної брами стояла варта. Подумаєш! Не дуже-то й хотілося! Обійдемося!

Ми вибігли на Центральну площу і завмерли, милуючись фонтаном. Потім, підійшли ближче, щоб роздивитися це диво. Дрібні бризки падали на нас, приводячи в захват. Не змовляючись, ми роззулися і побігли парапетом, верещачи від задоволення і шльопаючи босими ногами. Кілька літніх дам, осудливо дивлячись на нас, похитали головами.

У фонтані дійсно плавали справжні золоті рибки! Ми витягли з кишень по мідяку, заплющили очі, загадуючи бажання. Я довго перебирала – що б такого загадати? Спочатку в голову полізла всяка нісенітниця: від стати найкращою адепткою академії, до заміжжя. Але стати найкращою можна і без допомоги рибок. Вийти заміж, теж, начебто, не проблема, варто лишень поставити собі за мету. Напевно, я крім Лавра більше нікого, як нареченого, і не розглядала. Альгін – не знаю, занадто він правильний. Не хочу, щоб мене все життя повчали, як треба чинити. Своя голова на плечах є. А Герман і Богріс – просто хороші хлопці. Щоправда, Герка за мене перед Альгом заступився. І симпатичний. Богріс – мовчун. І до того ж – некромант. Ні, я нічого не маю проти темної сторони магії, але мені все-таки ближче світло. Та чи варто переводити на такі дурниці бажання? Я що, вступила в академію, щоб вдало вийти заміж? Ні.

Може, загадати, щоб тітка Палажка свою долю влаштувала? Але... Рокнесгер*, можливо, готує для неї щось таке, від чого вона не відмовиться. Та й не потрібно загадувати бажання за інших. Це все одно, що побажати на день народження торт, а тобі спечуть пиріжок із капустою, бо так захотіла матуся. Начебто і смачно, але все одно, не те, чого ти хотіла. Мій погляд опустився на медальйон. Ось що я хочу! Хочу дізнатися таємницю бабусиного медальйона! Я розплющила очі й кинула мідяк у воду. Він впав на дно фонтана. Кхибра зробила те саме. Майже миттєво з води вистрибнули кілька рибок, їхня луска золотом спалахнула в променях полуденного сонця.

- Знак! - прошепотіла подруга. - Наші бажання обов’язково здійсняться!

Ми ще трохи помилувалися фонтаном, потім купили по дві кульки фруктового морозива і вирушили до Купецького кварталу. Ми довго милувалися всілякими штучками: хитромудрими гребінками та муругими стрічками, тканинами небачених кольорів, шикарними сукнями й витонченими черевичками, від яких наші дівочі серця починали прискорено битися.

Ми взяли трохи смарагдового бісеру, щоб вишити на фартухах у таверні по листку конюшини. Дуже хочеться, щоб Акрідена була прихильною до тітки Палажки та її справи. А чотирилисник притягне удачу. Недарма статуї богині долі завжди прикрашали квітами та листям конюшини. Якщо в ніч літнього сонцестояння знайти чотирилисник, то удача цілий рік буде до тебе прихильною. Головне, щоб противний лепрекон його не поцупив з-під носа. А вони пронирливі, так і норовлять щось стибрити.

Я підійшла до знайомої крамниці. Біля неї на низькому стільчику сидів ельф, навколо якого кружляла маленька ельфійка. Дівчинка реготала і заплітала, напевно, десяту кіску. Ельф терпів і тільки усміхався, щось бурмотячи ельфійською. Я посміхнулася і привіталася. Ельф миттєво спритно підхопив на руки дівчисько і встав зі стільчика.

– Добрий день, леді! Хочете подивитися товар?

– Хочемо! Дуже хочемо! – очі Кхибри заблищали від передчуття.