Республіка Дракона - Ребекка Куанг

А потім вона кліпнула — і шторм став просто штормом.

Жинь не хотілося бути самій, тож вона попрямувала вниз до помешкань солдатів, аби знайти Цике.

— Привіт, — помахав їй Бадзі зсередини. — Приємно, що ти приєдналася до нас.

Жинь сіла поруч, схрестивши ноги.

— У що граєте?

Бадзі потрусив склянку з гральними костями.

— «Підрозділи». Колись грала?

Жинь на мить пригадався учитель Фейжик, завдяки якому вона потрапила до Сінеґарда, і його злощасна залежність від азартних ігор. Вона тужливо всміхнулася.

— Хіба трохи.

За правилами на кораблях було заборонено грати в будь-які азартні ігри. Від часу свого паломництва на захід Леді Їнь Сайкхажа запровадила суворі правила щодо таких пороків, як пияцтво, куріння, азартні ігри й послуги повій. Та майже всі їх ігнорували. Вейсжа ніколи не змушував дотримуватися цих правил.

«Підрозділи» виявилися доволі розпусною грою. Жамса постійно звинувачував Бадзі в махлюванні. Бадзі не махлював, але вони з’ясували, що махлював сам Жамса, коли з його рукава висипалася жменя гральних костей, і на цьому гра перетворилася на бійку, що скінчилася, коли Жамса вкусив Бадзі за руку, й виступила кров.

— Шолудиве щеня, — вилаявся Бадзі, перев’язуючи лікоть.

Жамса всміхнувся, виставляючи закривавлені зуби.

Їм усім було нудно. Вони шаленіли, поки тривав шторм. Але Жинь підозрювала, що їм кортить узятися за діло. Вона попередила Цике не застосовувати своїх здібностей на повну силу там, де їх можуть помітити призахідницькі солдати. Петра знала про одного шамана — і Жинь не хотіла викривати решту.

Приховувати це під час кампанії виявилося неважко. Здібності Суні й Бадзі були страхітливі, але вони не обов’язково мали пов’язуватися з виміром надприродного. У хаосі бою вони могли видавати себе за дуже обдарованих солдатів. Досі це спрацьовувало. І з того, що знала Жинь, призахідники нічого не підозрювали. Суні та Бадзі могли ремствувати, що їм доводиться стримуватися, але принаймні вони були вільними.

Жинь подумала, що хоч раз вона прийняла виважене рішення як командир. Вона не хотіла, щоб їх убили. Республіканські загони ставилися до них краще, ніж Міліція. Їм платили, вони були в безпеці як ніколи — і це все, що вона могла для них зробити.

— А яке воно, Сіре товариство? — запитав Бадзі, кидаючи кості на підлогу для нової гри. — Я чув, що жінка розповідає тобі щось, коли ви разом.

— Дурня це все, — пробурмотіла Жинь. — Релігійні лекції.

— Верзуть усілякі дурниці? — запитав Жамса.

— Не знаю, — визнала вона. — Можливо, у чомусь вони праві.

Жинь і хотіла б легше відкинути віру призахідників, але в ній стільки всього мало сенс. Вона хотіла в неї вірити. Хотіла вважати свої катастрофічні дії наслідком Хаосу, ентропійною помилкою, вірити, що могла виправдати скоєне нав’язаним наказом Імперії, виправити руйнування, немовби склеївши розбиту чашку.

Так вона почувалася краще. Так кожний бій після Адлаґи здавався їй ще одним кроком до того, щоб усе виправити. Так вона менше почувалася вбивцею.

— Ти ж знаєш, що їхнього Божественного Архітектора не існує, — сказав Бадзі. — Я про те, що ти ж розумієш, чому це так?

— Не впевнена, — повільно протягла вона.

Звісно, Творця не існує в тій психодуховній площині, де мешкали шістдесят чотири боги Пантеону, але чи цього досить для того, щоб відкинути теорію призахідників? А якщо насправді Пантеон — це втілення Хаосу? А раптом Божественний Архітектор і справді існує у вищій площині, недосяжній для всіх, крім обраних і благословенних?

— Я маю на увазі, поглянь на їхні повітряні кораблі, — сказала Жинь. — На їхні аркебузи. Якщо вони заявляють, що це завдяки релігії вони стали таки розвинуті, то можливо, де в чому мають рацію.

Бадзі розкрив був рота, щоб відповісти, але так нічого й не сказав. Жинь підвела очі й побачила у дверях копицю білого волосся.

Ніхто не зронив ані слова. Кості голосно брязнули об підлогу й там лишилися.

Тишу порушив Жамса.

— Привіт, Чаґханю.

Жинь не розмовляла з Чаґханем ще з Арлона. Коли флот відпливав, вона частково сподівалася, що Чаґхань вирішить лишитися на суші. Не місце йому в бою, а після їхньої сварки вона навіть не уявляла, нащо йому лишатися з нею. Але близнюки лишилися з Цике — і Жинь спіймала себе на тому, що перетинає кімнату щоразу, коли бачить бодай натяк на біле волосся.

Чаґхань зволікав біля дверей. Цара стояла в нього за спиною.

— Розважаєтеся? — запитав він.

— Ага, — сказав Бадзі. — Приєднаєтеся?

— Ні, дякую, — сказав Чаґхань. — Але приємно бачити, що ви всі добре проводите час.

Ніхто не відповів. Жинь знала, що з неї глузують, але просто не мала достатньо сил, щоб зіткнутися з Чаґханем просто зараз.

— Це боляче? — запитала Цара.

Жинь кліпнула.

— Що?

— Коли сіроока забирає тебе до себе в каюту, — сказала Цара. — Це боляче?

— О. Це… не так погано. Просто достобіса вимірювань.

Цара глянула на Жинь немовби з прихильністю, але Чаґхань схопив сестру під руку, й вони вилетіли з каюти до того, як вона заговорила.

Жамса присвиснув і почав збирати кості з підлоги.

Бадзі з цікавістю глянув на Жинь.

— Що між вами сталося?

— Тупе лайно, — пробурмотіла Жинь.

— Тупе лайно, пов’язане з Алтанем? — натиснув Жамса.

— Чому ти думаєш, що це якось пов’язано з Алтанем?

— Бо з Чаґханем усе завжди стосується Алтаня. — Жамса кинув кості в чашку й потрусив. — Хочеш чесно? Я гадаю, що Алтань був єдиним другом Чаґханя. Він досі тужить за ним. І ти нічого не можеш зробити, щоб полегшити його біль.

Роздiл 17

Шторм минув із мінімальними втратами. Один вітрильник перекинувся: сильний вітер зірвав його з якоря. Троє людей потонуло. Але команді вдалося врятувати більшість припасів, а потонулі були простими піхотинцями, тож Дзіньджа вважав це незначною прикрістю.

Коли небо розчистилося, він наказав продовжити рухатися вгору річкою до провінції Барана. Це був ще один крок до військового центру Імперії і, як і передбачав Кітай, перша територія, що мала стати для них військовим викликом.

Воєначальник Барана окопався у своїй столиці Сяшані, замість того щоб виставити оборону на кордоні. Саме тому, прямуючи на північ, Республіка зіткнулася лише з місцевими добровольчими загонами Міліції. Воєначальник Барана вирішив виграти час і зачекати, доки війська Дзіньджі втомляться, а вже потім дати їм оборонний бій.

Це була програшна стратегія. Республіканський флот був просто більшим, аніж будь-які сили, які міг протиставити йому Воєначальник Барана. Вони знали, що зможуть захопити цю провінцію і що це лише питання часу.

Єдиний недолік полягав у тому, що Сяшан неочікувано виставив оборону. Завдяки птахам Цари війська Республіки склали гарну мапу оборонних структур столиці. Навіть баштові кораблі з требушетами не змогли б пробити тих стін.

Тож кілька наступних вечорів Жинь провела в заставленому столами кабінеті на «Зимородку», поруч із вузьким колом командирів Дзіньджі.

— Мури — це проблема. Ми не можемо їх підірвати. — Кітай показав на кільце, яке він намалював навколо міських стін. — Вони зробили вали завтовшки в метр. Можна спробувати пробити їх гарматними ядрами, але так лише намарно витратимо чимало пороху.

— А як щодо облоги? — запитав Дзіньджа. — Ми можемо змусити їх