Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Найімовірніше, він поїхав за сурмиком і квітами, – припустив Гера.

– Є шанс пробратися до його кімнати, – сказала я. – Мені потрібно знати, що в скриньці.

– А якщо кухар раптово повернеться? – нервувався Альг.

– Такого борова впізнаєш здалеку, – відповіла я.

– Тоді я залишуся надворі, подихаю свіжим повітрям, – запропонував Гріс. – Уразі чого відправлю магоптаха.

– У тебе є?

– Аж три штуки, – поплескав Богріс по кишені.

Ми, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги, підійнялися по одному на другий поверх. Крадькома дійшли до кімнати кухаря. Альг підійшов до замка і поводив навколо нього пальцями, немов плів якийсь візерунок. Щось нечутно прошепотів. Замок тихенько клацнув і відчинився. Ми просочилися, а не увійшли в кімнату Понтусоля, при цьому не скрипнула жодна мостинка! Кімнати сяяли чистотою – Злата прибирала на совість. На ліжку лежав відпрасований величезний костюм, а поверх нього – чиста пара трусів-шароварів.

– Ого! – не втримався Гера. – А кухар не дурень пожерти! Чуєш, Альг, ми половиною групи в них вліземо, – реготнув він.

– Ось скринька, – вказала я на тумбочку.

Альгін зробив із нею те саме, що і з замком. Скринька відчинилася. На дні лежала та сама пляшечка, з якої він підливав тітці якусь гидоту. Альг обережно підніс до обличчя пляшечку, відкрив її та зробив кілька рухів рукою, вловлюючи запах.

– Чародійка, – видихнув він, – так я і думав.

– А що це?

– Одурманливе зілля. На відміну від сурмика, чародійка наводить чари на того, хто приймає його. У людини, немов пелена на очах з'являється, вона сліпо вірить усьому, що кажуть.

– Це правда, – гірко зітхнула я, – тітка немов не бачить, що діється в таверні.

– Знати б, як давно він підливає їй його, – задумався Гера.

– Думаєш, антисурмик не допоможе?

 – Не знаю, не впевнений. Але спробувати можна й треба. У всякому разі, шкоди не буде.

Альг вилив чародійку в душ і злив воду. Він ретельно прополоскав пляшечку й акуратно перелив замість неї антисурмик, зачинив скриньку і поставив на місце. Ми так само тихо вийшли з кімнати дармоїда. Альг щойно встиг зачинити замок, як йому на плече сів магоптах:

– Атас! – крикнув він голосом Гріса і зник.

Ми встигли піднятися на горище, і тільки почули важку ходу кухаря, який щось насвистував собі під ніс. Щойно ми перевели дух, як двері відчинилися і на порозі з'явилася Кхибра з сумкою, притиснутою до грудей, і в розірваному одязі.

– Сховай мене! – благально сказала вона.

– Кхибро!..

– Потім усе розповім!

Я склала руки човником і подивилася на хлопців таким поглядом, що Альг тільки й зміг, що важко зітхнути, вилаятися і щось прошепотіти, махнувши рукою у бік Кхибри. Вона зникла.

– Сиди тут, – скомандував Альг невидимій тролиці й кивнув.

Ми слід-у-слід вийшли надвір. У дверях таверни я зіткнулася з Красунчиком. Він на ходу застібав сорочку, але я встигла роздивитися широкі подряпини на грудях. Виходить, він таки намагався Кхибру спаскудити! Й отримав облизня.

– Де ця тупа тролиха?! – заревів він.

Я лишень знизала плечима.

– А я знаю? Я ледве вивела синець після її ревнощів. Гадаєш, я після цього буду її ховати? – хотілося вірити, що це прозвучало переконливо.

Він перевів дух і злобно зиркнув на мене.

– Баби! Від вас усі неприємності у світі!

Він сплюнув під ноги та пішов у бік головної дороги. Я подумки видихнула – повірив. Ми мовчали. Я кивнула у бік конов'язі. Ми так само, слід-у-слід, пішли до неї. Але різкий солодкий запах одеколону змусив нас озирнутися. По-моєму, всім здалося, що вмить цим нудотно-ванільним запахом просочився весь Ситів! До Горпини не ходи – Понтусоль зібрався йти зваблювати тітку! Ну, хрін у поміч!

І точно – з таверни вийшов сяючий, як начищений казан, шеф-кухар. В ошатному костюмі, рідкі волосинки зачесані назад, мов корова лизнула. Воріт сорочки явно затісний. Трутень розстебнув ґудзик і щасливо усміхнувся якимось своїм паскудним думкам. У руках він тримав величезний букет незабудок. Іди, дурень, тітка Пелагея оцінить, поквапся!

*холодник – листопад