Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Я відсахнулася.
– Ой, вибач, – тільки й змогла видавити я.
До нас підійшов заспаний Богріс.
– Ти, що, дрихнув? – безцеремонно запитав Гера.
– Книжку читав і заснув, – потер очі Гріс. – А що сталося?
Він коротко розповів про те, що трапилося, Богріс присвиснув.
– Олишаїти, дівчатка! Як ви примудряєтеся знаходити пригоди на свої п’яті точки?
Я усміхнулася, але миттєво напоролася на холодний погляд Альгіна.
– Не знаю, – чесно зізналася я. – У мене передчуття, що дармоїд запросить сьогодні мою тітку на побачення. Тому нам потрібно проникнути в його кімнату і зробити ось що...
І я розповіла хлопцям про те, що придумала. Кілька секунд вони мовчали, а потім розреготалися.
– Ну, Руто, ти даєш! – тільки й сказав Герман.
– До речі, ти як котика назвав?
– Бунт.
– Чому?
– Бо одразу бунт влаштував, як я його приніс у кімнату.
– Альг...
Я хотіла вибачитися, але він жестом перервав мене:
Усе потім. Зараз розділимося.Мене хлопці відправили в гуртожиток. Я вигребла п'ять срібняків, сподіваючись купити собі штани. Найпростіші, без викрутасів. Якщо виторгую, то, може, і за три візьму. Поки я чепурилася, у кімнаті з'явився Муфт.
– Де ви пропали з Хиброю?
– Ми поки що в тітки поживемо. Дуже накладно їздити туди-сюди.
– Зрозумі-і-і-іло. А смачненького в тебе нічого немає? Я згадала про пряник. Я пошарила в кишені.
– Смачно, от спасибі! – відкушуючи шматок пряника, подякував домовик. – А я вчора хотів застати твою подружку, але не встиг. Справ багато.
– Не сумуй, друже, – я погладила по голові Муфта. – Літо швидко мине, – згадала я слова бандита. – Не встигнеш озирнутися, як ми повернемося.
– Якщо потрібно щось випрати, то давай мені. Адепти-стихійники якраз експериментують із водокрутами. От я й попросив зробити мені самокерований вир у бочці.
– І як?
– О! – домовик випнув великий палець. – Тепер преться набагато швидше.
– У такому разі, ось, – я простягнула йому дві спідниці та кофтинку.
– А Кхибрі?
– Вона в тітки залишилася. Але я їй обов'язково розповім про твій новий пристрій.
Муфт підморгнув і разом із речами зник. Я вийшла надвір, де вже чекали хлопці.
– Довго ти збираєшся, – пожурив мене Альг.
– Вибач.
– Гаразд, проїхали. Зараз беремо підводу та їдемо в таверну. Знімемо кімнату на день. Скажемо, що треба в ліс, наприклад, зібрати рідкісні трави. Тітка кімнату здасть?
– Якщо є вільні, то, звісно, здасть. А якщо ні, то в неї сінник є. Там безкоштовно можна переночувати.
– Ще краще. Будемо проситися на сінник, – погодився Герман.
– Гріс, антисурмик узяв?
– Ага.
– Все інше вирішимо на місці.
Я зам'ялася:
– Мені б штани купити. Найпростіші й найдешевші.
– Ну, сходимо в крамницю пана Бляза. Ми там частенько купуємо одяг.
Нас зустрів літній чоловік років шістдесяти. Він сильно припадав на ліву ногу, але дуже широко і щиро усміхався. Його магазин називався дуже смішно – «Пір'їнки курчат».
– Що бажають юні душі?
– Дівчина бажає купити недорогі практичні штани, – сказав замість мене Гера.
Пан Бляз наче мірку поглядом зняв:
– Йдіть за мною, панночко. У мене дещо є.
За десять хвилин я йшла, притискаючи до грудей згорток, із простенькими сірими літніми штанами, які я купила лише за півтора срібняка! По-моєму, я буду його постійною покупницею! Щоб ось так просто ми на ринку підібрали б мені штани? – та ніколи! Я сяяла від щастя. Хлопці взяли підводу, і ми вирушили до таверни.
Тітка легко погодилася здати сінник на кілька ночей. Вона накрила для нас стіл з ароматним борщем і пшоняною кашею зі шкварками. А на десерт принесла маленькі запашні булочки з яблучним повидлом і два глечики морсу. Ми настільки зголодніли, що проковтнули обід за десять хвилин. Я показала хлопцям, де знаходиться сінник, а сама пішла на кухню, розвідати обстановку. Вася сказав, що трутень після обіднього сну кудись поїхав.
– Давно?
– Та хвилин десять як. А ви хіба не зустрілися на вулиці?
– Ні, – простодушно відповіла я.
– Чого питаєш?
– Не хочеться на пику його дивитися.
– Можна подумати, що нам хочеться. Особливо мені.
Мені хотілося його втішити, мовляв, потерпи, вже недовго залишилося, але прикусила язика: звідки знати, як справи підуть? Я поспішила до хлопців.