Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Босі ноги зашльопали бруківкою підлоги.

– А ти – поквап жиропчика. Літо мине, не встигнемо й оком кліпнути. Осінь туди-сюди… До зими таверна має бути моєю. До зими! Тобто, до холодника́*.

Я завмерла. Так ось, хто поклав око на тітчину справу всього її життя! Я боялася виглянути з-за дверей і намагалася взагалі не дихати.

– Я жирному вчора все на пальцях пояснив...

– І сьогодні теж поясниш! І завтра! Або сам одружишся з цією бабою! Ну ж бо, нагадай: з якого болота ми витягли його товстий зад.

– Буде зроблено, Дамаре, не нервуйся.

– Та з вами тут з глузду з'їдеш: учора шпака вбили – упиря загубили. Йолопи! Навіть квасолю перебрати вам довірити не можна, усе через сраку робите! Йди, вирячився! Я за тобою. І баболюбу цьому дай прочуханки, досить реготати. Нехай справою займеться! Годі цим двом козам у дівках ходити! Хай зіпсує обох, тоді будемо з бабою торгуватися!

Злість не те що закипіла в мені, а ледь із вух парою не пішла! Так ось, що ви хочете, панове чесні злодії і благородні бандити! Але дзуськи, зіпсувати мене Красунчику явно не вдасться. І я вперше за весь цей час з вдячністю подумала про Лаврика. Потрібно негайно знайти Кхибру і все їй розповісти. Але поки мене та злодіїв розділяли лише двері, я не могла бодай поворухнутися. Навіть магоптаха не послати! А що якщо тролиця вже перебралася до Красунчика?

І тут мене шпигонула одна жахлива думка: цей злодюжка запросто міг підлити їй сурмик! До Маруни цього трутня! До Маруни все! Потрібно рятувати Кхибру, а потім тітку! Потрібно терміново їхати до хлопців. Заради цього я була ладна ще сто разів відбити свій зад на коні, аби швидше дістатися гуртожитку.

Нарешті бандити розійшлися. Я кралася за ними як миша – тільки б не помітили, тільки б не повернулися! Але хвала Акрідені, ніхто з них не озирнувся! Я стрілою порснула на горище – запізнилася! Тролиця зібрала всі свої речі, навіть з тими, що давала мені вчора. І залишила на перині магоптаха, примотавши за лапки, щойно я його торкнулася, він її голосом сказав: «Побачу поруч із Красунчиком – начувайся. Виб'ю обидва ока і вирву коси. Не смій наближатися до нього. У тітки я більше не працюю. Розрахункові отримала. Прощавай!» Магоптах розчинився у повітрі. Я дістала люстерко – красуня! Замість ока – щілинка, а багряний синець прикрашав пів обличчя. Лід не допоміг.

Залишалося знайти тітку і попросити коня, щоб змотатися в гуртожиток до хлопців. Синець перев'яжу хусткою. В сумці знайшла синю в горошок хустинку, якою зазвичай підв'язувала волосся вдома, коли прибирала. Спорудивши щось на зразок пов'язки, я з виглядом лихої піратки вирушила до тітки.

– Що з тобою? – насупившись, запитала вона.

– Упала, – збрехала я.

Тітка зрозуміла, але з розпитуваннями не полізла.

– Тітонько Палажко, можна я конячку візьму?

– Навіщо? – насторожилася тітка.

– У гуртожиток змотаюся, деякі речі заберу.

– З одним оком?

– У коня два, разом – три.

Тітка махнула рукою – бери.

– А з Кхиброю що?

– Усе добре, – знову збрехала я. – Тьоть, повернуся – розповім.

Тітка хитнула головою і знову промовчала. Я побігла до конов'язі. Моя брунаста конячка смиренно жувала пучок трави, коли я потріпала її по гриві й накинула сідло. Конячка пирхнула. Я відв'язала її та вивела надвір, де осідлала і злегка пришпорила. Конячка пирхала й тупцювала на місці.

– Зараз качалкою по ребрах дзизну! – зловісно пообіцяла я.

Вона ще раз пирхнула і зацокала копитами по бруківці. Я без пригод дісталася академії; біля брами спішилася і взяла конячку під вуздечку, і на щастя, мій зад цього разу не постраждав. Кілька адептів обдивились мене. Ясна річ, розпатлана захекана дівка, з перемотаним оком – видовище те ще. Цілком могли прийняти мене за звичайну містянку. Я дістала магоптаха і, підкидаючи, прошепотіла:

– Альг, потрібна допомога! Я біля гуртожитка. Магічна академія Безкінечної Спіралі Часу, Альгіну Бріссу.

Не встигла прив'язати коня до дерева, як на ґанку з'явився Альгін з Германом. У хлопців очі на лоба повилазили від мого вигляду. Вони не стали слухати моїх запевнянь, що все добре, і повели до цілителів. Магістр Верес тільки похитала головою і зітхнула. Вона веліла лягти на кушетку та заплющити очі. Мене миттєво огорнуло теплом. Я не зрозуміла, в який момент наче вимкнулася, а коли прокинулася, то насамперед помацала око – щока була такою самою, як і до удару Кхибри. Та й око не боліло і все бачило.

– Дякую, – щиро подякувала я Дорі.

– Будьте здорові, – м'яко усміхнулася цілителька. – І бережіть очі.

– Постараюся, – усміхнулася я.

На вулиці розмовляли Альг і Герман.

– Ти просто зірка! – реготнув Гера. – Як тебе угородило? Ти що з бандитами побилася?

– Гірше, – видихнула я. – Це Кхибра.

У хлопців від подиву витягнулися обличчя.

– Кхибра? – перепитав Альгін.

– Угу.