Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Спасибі, – Кхибра рвучко обійняла мене.

Дощ став таким рясним, що приховав дерева обабіч двору. Швидше за все, ми зваримо свиням їжу й працюватимемо в таверні. У двері постукали. Я швидко опустила руку в глечик і хлюпнула собі на обличчя жменю води, потім взяла рушник і удала, що витираюся. Кхибра зробила те ж саме. Я відчинила двері, одночасно перекинувши волосся на плечі.

– Дівчата, добрий ранок! Сьогодні вийшла Злата. Можете відпочити та коли закінчиться дощ, з'їздити у місто.

Ми привіталися і подякували тітці.

– Може, вип'єте шоколаду? Понтусоль якраз приготував.

– Дякую, тітонько, я не хочу солодкого зранку, – відмовилася я.

– Я теж не буду.

– Гаразд, поспіть ще.

Тітка пішла. Чому б не прислухатися до поради? Я солодко позіхнула і вляглася спати. Я чула, як сопіла та зітхала тролиця, але мені не хотілося розмовляти. Зовсім. Прокинулася від яскравого променя сонця, яке вийшло з-за хмар. Кхибри не було. Я відчинила віконечко і визирнула на подвір'я. Тролиця біля казана помішувала свиняче вариво. Я швидко причепурилася і спустилася вниз.

У залі за тим самим столом, що і вчора, сидів Красунчик. Побачивши мене, він широко посміхнувся і помахав мені рукою, мовляв, підійди. Я озирнулася – чи нічого не переплутав? – за спиною нікого не було. Я скривилася і попрямувала до шинквасу. Не встигла підійти, як Лім кивнув у бік бандита:

– Підійди до нього, а то руками махає, що той вітряк, а я не можу залишити шинквас.

Я знехотя підійшла до нього.

– Що бажаєш? – шкода, що при житті не можна стати святою, бо наді мною хіба що тільки не пурхали метелики з Айгронісу.

– Мені б чогось гаряченького, – продовжуючи шкіритися.

На язику так і крутилося: «Праскою б по спині тобі пройтися, щоб більше нічого гаряченького не хотілося».

– Я з’ясую, що в нас є. Пити що будеш, вино, пиво, горілку чи настоянку?

– Морс.

Красунчик, мабуть чекав від мене мішок шпильок, але я вирішила змінити тактику. Можливо, варто послухати професора Вікка і стати дипломатом?

– Лім, що в нас сьогодні з гарячого?

– Грибна юшка, печеня із зайчатини і за пів години буде готовий борщ.

Я переказала злодієві.

– Тягни все, – усміхнувся він. – Я зголоднів за ніч, – і підморгнув.

– Як скажеш, – знизала я плечима. Яке мені діло до його ночей з Кхиброю?

Я розвернулася і зробила кілька кроків у напрямку кухні, як почула:

– Гей, рудявко, а де торба шпильок і мерзоти?

Я навіть не озирнулася:

– Придумай сам що-небудь, ти ж розумний.

Я поставила перед ним замовлення, я тут же озвучила рахунок:

– За юшку, печеню і морс – срібняк і двадцять п'ять мідяків. Борщ ще не зварився.

Він порився в кишенях і висипав гору дріб'язку. Мій внутрішній голос заходився від реготу: так уже й густо у Красунчика сьогодні. Мабуть, учорашня крадіжка вдарила по злодійському бюджету. За цуценя довелося викласти гномські гроші. Я перерахувала – достеменнісінько.

– А де мої десять відсотків? Чи ти їх даєш тільки за гидоти й шпильки?

– Ти вчора отримала з відсотками та тиждень уперед.

– Гаразд, як ти такий скупий... Смачного!

Красунчик миттєво вдавився юшкою і закашлявся. Я повернулася, рука звично обхопила качалку:

– Допомогти?

Але він тільки замотав головою і зробив великий ковток морсу прямо з глечика. Він перевів дух і, витершись тильним боком долоні, пробурмотів:

– Відьма руда.

Я тільки гмикнула.

– Стривай!

Не йметься йому!

– Щось ще?

– Сядь, – кивнув він на протилежну лавку.

Я спокійно всілася, він здивовано витріщився.

– Ти що, ревнуєш мене до подруги?

Так он воно що! А я ж думала, що тебе так зачепило? Ти вирішив, що я ревную. Сам наразився, красненько дякую за підказку! Я надула губи й мовчала.

– А хто мені вчора хамив і грубіянив?

Я знизала плечима – хто його зна’?

– Ми, жінки, такі мінливі, – я кліпнула очима та усміхнулася куточками губ. – Ми завжди відшиваємо тих, хто нам подобається.

Красунчик навіть відсунув юшку. Він підпер голову рукою й витріщився так, наче вперше у житті бачив. Увімкнута «дурнюня Рута» хотіла встати.

– Сиди, – тон його став крижаним. – Якби це була твоя тупа тролиха, то я б повірив. А так, ні. Ти щось замислюєш.

– Боронь Аргіно, – підняла я руки вгору, – куди мені з тобою тягатися? А якщо вона така тупа, навіщо ти пропонував жити разом?