Vita Nostra - Марина та Сергій Дяченко

Костя підняв руку. Женя Топорко, яка сиділа поряд, чомусь почервоніла.

— Що, Коженников?

Костя встав, нервово поклацуючи кульковою ручкою.

— У мене є оголошення.

— Для мене? — здивувався Портнов. — Для групи?

— І для вас, і для групи. — Костя помітно нервував. — Ми з Женею вирішили одружитися. У нас прийняли заяву в місцевому рагсі… Коротше, незабаром буде весілля, і я… ми хочемо всіх запросити.

Хтось свиснув, аж скло затремтіло. Хтось зааплодував. Аудиторія наповнилася здивованим і схвальним гулом. Сашка ловила на собі відверто цікаві погляди.

Женя сиділа дуже прямо, червоніючи, й дивилася на Портнова — з викликом, як здалося Сашці. І Сашка теж перевела погляд на Портнова. Вона раптом подумала: а що як він заборонить їм одружуватися?!

Гул в аудиторії поступово вщух. Пролунав дзвінок, але ніхто не зрушив з місця. Портнов стояв біля дошки, тримаючи руки в кишенях джинсів, погойдуючись із носка на п’яту та якось дивно, дуже безтурботно розглядаючи Костю з Женею.

В аудиторії запанувала звична тиша.

— Дякую, що довели до відома, — лагідно мовив Портнов. — Діло молоде, любові вам та інших радощів. Єдиний нюанс, про який я мушу вас попередити, — студентка, котрій спало на думку завагітніти до отримання диплома, буде змушена зробити аборт за медичними показниками. Так, і це ще не враховуючи проблем із куратором… Усе зрозуміло, молодята?

Женя почервоніла тепер уже до бурякового відтінку, на очах у неї виступили сльози. Сашка спіймала себе на скороминущому задоволенні.

— Усі вільні, — буденно сказав Портнов. — Самохіна, залиштеся.

— А чому?! — ні сіло ні впало, несподівано для себе дуже голосно й істерично вигукнула Сашка.

Погляд Портнова і здивовані погляди однокурсників змусили її отямитися й мерщій опанувати себе.

— Тому що я повинен дещо тобі сказати, — так само буденно повідомив Портнов. — Група «А», жвавіше, ви запізнитеся на фізкультуру.

Широко розчинилися двері. Сашка встигла побачити у холі Єгора, який чекав на неї. Він чекатиме, навіть коли пролунає дзвоник і почнеться наступна пара. Нервово стискаючи ручку сумки, Сашка дивилася, як однокурсники ланцюжком витягуються з аудиторії.

Останнім вийшов Коротков і причинив за собою двері.

— Іди сюди, — сказав Портнов.

Вона підійшла до викладацького столу, подумки перебираючи всі приводи й проблеми, які могли б дати їм із Портновим тему для розмови.

— Ось що, Самохіна… Як залітають дурні дівчатка, знаєш?

Сашка втягла повітря, немов зіпсований водопровідний кран.

— А вам… що до того?

— А хто тобі даватиме поради? Мама? Тато? Дай-но руку.

Твердими пальцями він узяв Сашчин зап’ясток, засукав рукава її светра й наліпив на тильний бік руки, трохи нижче ліктя, перевідну картинку, фальшиве «пляжне» татуювання: усміхнена пичка завбільшки з копійчану монетку.

Сашка відсмикнула руку. Втупилася в картинку, та пристала міцно, наче приросла. Пичка, щойно прозора, тепер наливалася жовто-морквяною барвою.

— Це найпростіший тест. Коли тобі можна, він зелений і жовтий. Коли він червоний, тобі категорично не можна, і не кажи потім, що тебе не попереджали.

Сашка перевела погляд на Портнова. Той, відкинувшись на спинку стільця, протирав окуляри полою картатої сорочки навипуск.

— Вільна, Самохіна. Іди, твій хлопчик зачекався. — Портнов оголив зуби в посмішці.

Уже виходячи, Сашка дозволила собі гупнути дверима. В останню мить рішучість зникла, але сяк-так усе-таки хряпнуло.

* * *

Бігаючи на фізкультурі по колу, нахиляючись і присідаючи, кидаючи м’яч у кільце, Сашка повернула собі подобу душевної рівноваги. Костя жениться на Топорко? Чудово, хіба не вона, Сашка, подала йому гарну пораду? Діло молоде, як каже Портнов.

Зелену сорочку Єгора вона не скинула навіть на фізкультурі. На правій руці, під рукавом, ледь відчувалася наклейка. Відпрацьовуючи баскетбольну передачу під керівництвом Дім Дімича, Сашка зізналася самій собі: Портнов має рацію. У свої вісімнадцять вона була інфантильна й недосвідчена в «бабських» питаннях до непристойності. А мама далеко… Не з Лізою ж про такі речі радитися?!

З іншого боку, Портнов…

Як він здогадався? Що йому до Сашчиного особистого життя?

Але й Ліза ж здогадалася. Сашка і Єгор нічого й не приховували. Навпаки — вони виставляли свою любов напоказ.

Зелена сорочка Єгора почала їй заважати.

Костя й Женя сиділи на лаві пліч-о-пліч, як горобці на дроті. Ось до них підсіла Аня Бочкова, щось швидко говорить, сміється… Сашці здалося — чи говорять про неї? Про них з Єгором?!

М’яч глухо вдарився об баскетбольний щит, прокотився по краєчку кільця й вивалився назовні. Костя вибрав свою долю, а вона — свою.

І це тим більше безглуздо, що до зимової сесії залишається трохи більше як три місяці.

* * *

Чергове заняття зі Стерхом вилилося в кошмар. Сашка не витримувала напруги; чужа тиша лізла в її душу, і горбань був на боці цієї безгучної, липкої, важкої тварюки. Сашка більше не намагалася ні впустити її, не відігнати — вона зависла, начебто її зсудомило між двома прірвами. Їй здавалося, що заняття триває багато-багато діб.

Нарешті Стерх похитав головою і зняв з неї навушники.

— Сашко… Нічого, не треба впадати у відчай. Не треба впадати в зневіру…

Він сів за стіл і довго мовчав. Сашка, мокра й ледь жива, дивилася за вікно, на вулицю Сакко і Ванцетті, але бачила тільки своє відображення у склі. Смеркло. Стерх завжди ставив її прізвище останнім у списку індивідуальних занять.

— Можливо… Ні. Мені потрібно порадитися. Ходімо, Сашко.

Індивідуальні з Портновим ще не скінчилися. Коли Стерх відчинив двері тридцять восьмої аудиторії, Сашка побачила Лору Онищенко, яка стояла посеред аудиторії з нерухомим поглядом, втупленим у стіну навпроти. Лора ніяк не зреагувала на появу нових людей — напружена, з витріщеними очима, вона була водночас кумедна й страшна. Сашка відвернулася.

Стерх кивнув Портнову. Той жестом попросив зачекати. Лора з шипінням втягла в себе повітря й захекалася.

— Зараз почнемо ще раз, — холодно пообіцяв Портнов. — Готуйтеся.

— Я працювала…

— У мене ще є надія в цьому переконатися. Хвилина у вас є. Вийдіть і зосередьтеся.

Лора вийшла, не піднімаючи очей. Портнов перевів погляд із Сашки на Стерха й назад.

— Проконсультуй, — коротко попросив горбань.

Портнов протер свій перстень краєчком светра.

Кивнув Сашці. Та підійшла. Гострий промінь — гостріший, ніж звичайно, — хльоснув її по очах.

— Не піде, — сказав Портнов. — Навряд чи.

Стерх зітхнув.

— Ну гаразд… Припустімо, ти правий.

— Тиждень іще могла б покомизитися, — пробурмотів Портнов, начебто роздумуючи. — Але я б перебудував зараз.

— Зрозуміло, — сказав горбань. —