Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Шкода, що ми не спитали у тітки про душ, коли драїли свинячий казан! Неподалік від сараю стояв літній душ. За день бочка нагрівалася від сонця і майже до ранку вода в ній була теплою. А вранці Вася і Лім наповнювали її знову. Для постояльців у кімнатах були невеличкі душові, крім дешевих номерів. У дешевих – лише ківш з ряжкою. Я з насолодою стала під майже гарячу воду і з задоволенням заплющила очі. Втома змивалася, тілу стало легко.

Мені не хотілося фантазувати щодо Кхибри. Доросла дівчина, сама собі хазяйка. Я її попередила щодо Красунчика. А далі – нехай вирішує. Я влаштувалася зручніше на перині, поклала руки під голову і майже миттєво заснула. Прокинулася від того, що у вусі повзала настирлива мошка. Неохоче розліпивши очі, я побачила усміхнену Кхибру, яка травинкою лоскотала мені вухо.

– Доброго ранку, сонько!

– Ти чого так рано підскочила, – пробубніла я, підповзаючи до віконця і визираючи надвір. Низькі важкі хмари висіли майже над дахом таверни. Простягни руку – доторкнешся. Чекаємо дощ. Я позіхнула і потягнулася.

– Рутко, я, здається, закохалася, – щаслива дурнувата усмішка не сходила з обличчя Кхибри. Подруга впала на перину поруч.

– Пізніше можна було сказати про це? – заплющуючи очі, щоб ще годинку подрімати, спитала я.

– Ти не рада?

– Тільки не кажи, що в Красунчика.

Тролиця мовчала.

– Зрозуміло. – Ну, моя справа була попередити. Все інше – її особиста справа.

– Він пропонує жити разом.

Сон наче вітром здмухнуло, я всілася.

– І ти погодилася?

– Сказала, що подумаю, – опустила очі додолу Кхибра. – Руто, прошу, зрозумій мене – він такий гарний!..

– Бачу, що ніч не минула дарма.

Тролиця продовжувала дурнувато усміхатися. Мої брови самі собою поповзли на лоба – кажи.

– Я не спала. І-і-і… щойно повернулася, ми всю ніч цілувалися з Красунчиком на задньому подвір’ї.

Пресвітлі боги! Дякую, що ми не зустрілися! Я зітхнула, мовчки штовхнула раму, на горище ввірвалося свіже повітря ранку. Щебету птахів не чути. На підтвердження моїх здогадок щодо дощу, перші важкі краплі впали на землю, прибиваючи спеку і пил. Я висунула руку, намагаючись зловити дощинки. Але тут, немов хтось вивернув із неба цілісіньку бочку води. Хлинув такий потік, що я вмить прибрала намоклу руку й зачинила вікно.

– Руточко, я нічого не можу з собою вдіяти, це сильніше за мене, – опустила очі Кхибра. – Я не думала, що мене настільки захоплять у полон почуття. Ні, я звичайно ж розумію, що він злодій, розумію, що, можливо, це угода. Але якби ти знала, як він цілується!

Вона обійняла мене, і мовчки заплакала разом з ранковою зливою. Я теж не стрималася і плакала через те, що тепер мені доведеться розраховувати тільки на себе, моя союзниця закохалася у ворога. Проти нього вона не піде. Отже, тітчина таверна під загрозою зникнення. Якщо бандитам вдасться обдурити тітку, то де гарантія того, що вони не зачинять «Клич вепра» або взагалі не продадуть? Я не хотіла втрачати те, що їй вдалося з такими складнощами стільки років утримувати після втрати чоловіка і дітей.

Я ніколи не замислювалася про долю тітки, а тепер мені стало її чисто по-жіночому шкода. Стільки пережила і не зламалася, вся поринула в роботу. Коли я була маленькою, то мені здавалося, що вона скупа, ні. Жадібна. Зла і сувора до мене. А насправді її серце оплакувало померлу сім'ю. Це тут я одна, а в Курчавому – батьки та сестри з братом. Я вже чотири рази тітка. І скоро буду ще майже стільки ж. Ніколи не думала, як це – залишитися наодинці з собою, переживши нестерпний біль.

Бабуся завжди підтримувала тітку Палажку. Навіть пів року прожила у неї, коли не стало дядька Вітольда. Втішала її, жаліла та допомагала пережити горе. А до мене не доходило, думала лише про свої почуття. На мить стало соромно. Егоїстка.

Я будувала плани на нас двох з Кхиброю: як усе обставити, щоб кухар пішов на побачення з тіткою, а самим зламати скриньку й викрасти те, що там зберігається. До речі, так і не запитала у хлопців: чи є якесь заклинання, яким можна відкрити замок? Плакати вже не хотілося. Моя практична сторона взяла гору над романтичною. Я відсторонилася від подруги й витерла сльози.

– Даруй, – знову прошепотіла вона.

– Тобі нема за що вибачатись. Ну, закохалася, з ким не буває?

– Скажи, ми, як і раніше, подруги? – схлипнула Кхибра.

– Якщо ти нічого не бовкнула Красунчику, то так.

– Присягаюся, я мовчала, – образилася тролиця. – Він... він запропонував разом жити...

Я здивувалася, але помовчала. От зараз я їй скажу, що такі як Красунчик створюють сім’ю після літньої заметілі. Та вона ж мене не почує. Тому потрібно дати час, щоб вона набула власного досвіду. Щось всередині підказувало, що не довго барди будуть бренькати на лютнях й не довго феї танцюватимуть. Побачимо. Як-то кажуть, ще не вечір.

– Кхибро, я не можу підставити тітку, щоб бандити відібрали в неї таверну. Зрозумій, це не просто заїжджий двір з кухнею. Це – все її життя. Я не тисну на тебе і приймаю твій вибір. Вибач, але я не поважаю злодіїв.