Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Намагаючись не шуміти, навшпиньках пішла на них, майже приклеївшись до стіни сінника. У темряві були ледь помітні обриси трьох фігур. Одна гномська, друга – Красунчика, а третя, скоріше за все, його подільника.

– Гроші приніс? – спитав знайомий чоловічий голос. Точно! Це він приходив до дармоїда у кімнату.

– Спочатку покажіть товар.

Пан Флюн! Його голос я теж упізнала. Щось зашаруділо і заскиглило. Мабуть, бандити десь все-таки роздобули маленьке щеня – естриггір. Гном обмацував товар, щеня повискувало.

– Платити будеш? – поквапив його Красунчик.

– Так, тримай.

У темряві щось задзвеніло, напевно, гном кинув бандитам гаманець.

– Ховай, цуценя хтось іде! – штовхнув гнома бандит.

– Куди? – розгубився той.

– У мішок, дурню! Дай сюди! – щеня заверещало і одразу змовкло. – А ну, піди, глянь, – наказав поплічник Красунчику.

Я щільніше притиснулася до стіни. Красунчик пройшов мимо мене туди-сюди. Якби можна було б, я б зрослася зі стінкою; стояла, а мене били дрижаки від страху! От навіщо мене знову одну у чергову халепу занесло? У кущах поруч зі мною щось зненацька зашурхотіло і так само раптом вщухло.

– Здалося, – сказав Красунчик. – Розходимося. Хто зна’, хто тут може тинятися? Тримай свого пса. – Знову щось зашурхотіло. Це пан Флюн, напевно, забрав мішок.

Я стояла і молилася всім богам, щоб мене ніхто не побачив.

– Гаразд, мужики, бувайте!

Гном, закинувши за спину мішок, покрокував дорогою у темряву. У кущах поруч зі мною щось вовтузилося. Цікаво, що туди кинув злодій? Від цікавості я ледь не втратила пильність. Та вона, все ж перемогла! На бандитів, які ще проводжали поглядами пана Флюна, мені було плювати. Якомога тихіше я опустилася накарачки й обмацала найближчі кущі. Під руку попався мішок. Я сховала знахідку під плащ і, намагаючись не шуміти, пішла до дверей старого сінника. Там на мене вже чекала схвильована Кхибра.

– Ти де була?! Ми тебе скрізь шукали! Хотіли вже магією скористатися, але професор сказав, що це зайве.

У мішку під плащем щось ворухнулося й вискнуло.

– Що там у тебе?

– Не знаю, – пробурмотіла я. – Відійдемо.

Ми відійшли вбік, я засунула руку в мішок.

– Ай! – я висмикнула руку з прокушеним пальцем. Потім приловчилася й іншою рукою витягла на світ... цуценя естриггіра. – Стоп! А кого тоді купив гном?

Кхибра подивилася на мене і, закриваючи долонями рот, щоб не розреготатися, видала:

– Здається, нові пригоди тільки розпочинаються.