Екзорцист - Вільям Пітер Блетті
Каррас похмуро дивився з вікна на вулицю. Крізь гілки дерев він міг бачити будинок Макніл і велике еркерне вікно Реґаниної спальні. Він вичитав у книжках, що в разі добровільної одержимості, як із медіумами, нова особистість зазвичай добра. «Ось як Тія, — думав Каррас, — той дух жінки, що вселявся в одного чоловіка, скульптора, і то тільки вряди-годи й ненадовго, щоразу десь лише на годинку, аж поки приятель цього скульптора безнадійно закохався в Тію й почав благати скульптора, щоб той дозволив їй назавжди залишитися в його тілі. Але що стосується Реґани, це далеко не Тія», — похмуро розмірковував священик, адже та «сутність», що в неї вселилася, була лиховісна, що типово для демонічної одержимості, коли нова особистість прагне до фізичного знищення людини, у яку вона вселилася.
І нерідко цього досягає.
Замислившись, священик підійшов до столу, узяв сигарету й запалив. «Ну гаразд, у неї фізичний синдром демонічної одержимості. То як же її вилікувати? — Він загасив сірника. — Усе залежить від того, що стало причиною синдрому». Він сів на край столу й почав міркувати про те, що сталося з черницями Лілльського монастиря у Франції на початку ХVII століття. Ці нібито одержимі черниці «зізнавалися» своїм екзорцистам у своїй безпомічності в стані одержимості та про регулярну участь у сатанинських оргіях, де еротичні забави видозмінювалися залежно від днів тижня: у понеділки й вівтірки це були гетеросексуальні злягання, у четверги — содомія, феляція й кунілінгус із гомосексуальними партнерами, а в суботи — скотолозтво з домашніми тваринами й драконами. І драконами? Єзуїт сумовито похитав головою. Як і з Ліллем, у багатьох випадках, на його думку, причиною одержимості була суміш шахрайства й міфоманії, а іноді до цього спричинялися нервові хвороби: параноя, шизофренія, неврастенія, психастенія. І саме через це, як він знав, церква вже роками рекомендувала екзорцистам виконувати ритуал у присутності психіатра або невролога. Проте не в усіх випадках одержимості причина була очевидна. Багато з них змусили Естеррайха охарактеризувати одержимість як цілком окремий різновид розладу, а також відкинути традиційний для психіатрії термін «роздвоєння особистості» як такий, що мало чим відрізняється від окультних замінників таких понять, як «демон» і «дух мерця».
Каррас потер указівним пальцем складку біля носа. У клініці Беррінджера, за словами Кріс, були схильні визнати причиною розладу Реґани навіювання, щось таке, що було певним чином пов’язане з істерією. І Каррас теж схилявся до цього висновку. Більшість випадків, що він дослідив, була, на його думку, спричинена саме цими двома факторами. По-перше, це найчастіше ставалося з жінками. А по-друге, усі ці спалахи одержимості, що переростали в епідемії. А ще ті екзорцисти… Каррас спохмурнів. Екзорцисти нерідко й самі ставали жертвами одержимості, як це відбулося 1634 року у французькому Лудені, в урсулинському жіночому монастирі. З чотирьох екзорцистів-єзуїтів, посланих туди, щоб покласти край епідемії одержимості, троє — отці Люка, Ляктанс і Транкілль — не лише стали одержимими, але й невдовзі померли, судячи з усього, від зупинки серця, спричиненої невпинною психомоторною гіперактивністю: вони безперестанно сипали лайками, нестямно ревіли й кидалися в конвульсіях на ліжку. А четвертий, отець Сурен, якому в той час було тридцять три роки і якого вважали одним із найяскравіших інтелектуалів Європи, збожеволів і потім двадцять п’ять років свого життя провів у притулку для божевільних. Каррас замислено кивнув сам до себе. Якщо хвороба Реґани істеричного характеру і якщо перші симптоми одержимості з’явилися внаслідок навіювання, тоді єдиним вірогідним джерелом цього навіювання міг бути лише розділ про одержимість у книжці про чаклунство. Він погортав сторінки. Чи прочитала це Реґана? Чи є якісь разючі подібності між описаними тут деталями й поведінкою Реґани? Невдовзі він знайшов деякі збіги.
…Описаний у розділі випадок із восьмирічною дівчинкою, що «ревла, наче бугай, низьким оглушливим басом». Реґана мукала, як віл.
…Випадок із Гелен Сміт, яку лікував видатний психолог Флорнуа. Він описав, як вона з «блискавичною швидкістю» змінювала свій голос і риси обличчя, перетворюючись на багатьох інших осіб. «Вона це робила при мені. Особа, що говорила з британським акцентом. Швидкі зміни. Миттєві».
…Випадок у Південній Африці, що описав очевидець, відомий етнолог Жуно. Він розповідав про жінку, яка однієї ночі зникла зі своєї домівки. Наступного ранку її знайшли «прив’язаною до верхівки» дуже високого дерева «тонкими ліанами», а згодом вона почала «сповзати з дерева головою донизу, із сичанням вистромлюючи язика, наче змія. Висячи на дереві, вона говорила мовою, якої ніхто ніколи не чув». Реґана плазувала змією слідом за Шерон. Верзла якусь нісенітницю. Спроба «невідомої мови»?
…Випадок із Жозефом і Тібо Бернерами, восьми й десяти років, які «лежали на спині й раптом починали крутитися з шаленою швидкістю, мов дзиґи». Це звучить як абсолютна вигадка або перебільшення, але дуже скидається на Реґану, що оберталася, наче дервіш.
Була ще подібність де в чому, додаткові підстави, щоб запідозрити навіювання: згадка про ненормальну силу, непристойні вислови, а ще свідчення про одержимість у Євангелії, що стали, мабуть, причиною, припускав Каррас, на диво релігійного характеру Реґаниної маячні в клініці Беррінджера. Ба більше, у розділі була згадка про початкові стадії одержимості: «…Перша стадія, інфестація, полягає в атакуванні оточення жертви звуками, запахами, пересуванням предметів без очевидних причин. А друга, власне одержимість, характеризується атаками на саму жертву з метою вселити в неї жах завданням травм та інших ушкоджень ударами рук і ніг». Стукіт. Жбурляння. Атаки капітана Говді.
«Гаразд, можливо… можливо, вона це прочитала», — думав Каррас. Але він не був певний. Ні, зовсім ні! І навіть Кріс. Вона також вагалася щодо ймовірності цього.
Каррас знову підійшов до вікна. Яка ж тоді відповідь? Справжня одержимість? Демон? Він опустив голову й похитав нею. Ой, та годі вже! Це неможливо! А от паранормальні явища? Звісно. Чому б ні? Про
