Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська

— Пора, — сказала Крихітка. Вона стояла поруч.

— Пора.

І почалося:

Тварюка в безлюдному метро.

Тварюка в дитячому будинку.

Тварюка на святі Мільйона Свічок.

Тварюка під дверима спальні самотніх старців.

Та не тільки це.

Тварюка, що вилітає крізь вітрину «Бістро».

— Дзеньк!

Крик від болю:

— О-о-о-ой! — і тисячі скляних бризок.

Тварюка востаннє здригнулася і затихла, прикута списом до стіни.

— А-а-а-а-а-а-а-а!

Тварюка палає й кипить у смолі, що розплавлює сніг.

І на мить видиво: вогнища, шибениці, зруйновані світи, орди почвар, які регочуть:

— Га-Га-Га!!!

— Го-Го-Го!!!

І лапа, що пробиває тіло. Вона вийшла з протилежного боку, затиснувши в кігтях душу.

— А-Ха-Ха-Ха!

І Світло її згасало…

Повільно-повільно згасало…

— То що, дитинко?

А вона притислася до стіни.

Тікати більше не було куди. Ніхто не чув жодного її крику.

Вона притислася до стіни й почала благати:

— Відпустіть мене. Прошу, не вбивайте, будь ласка. Мене вдома чекає мама.

— Мама, — вишкірився маньяк і випустив лезо ножа.

— Мама, — вишкірилася тварюка, обернувшись на маньяка. — А хочеш, я тепер буду твоєю мамою?

— Не треба, — зіщулившись благала вона. — Не треба, — сідаючи на сніг. Не треба…

Але почвара вже ступила крок.

— Ти що, не чуєш? — спитав Алекс.

— Дівчинка ж тебе просить, — мовив до тварюки майор Конт.

— Вона мені належить!

— Та невже? — спитала Крихітка.

Я хотіла б, щоб в Алекса був меч. Довгополий плащ, на вітрі майорить волосся, і срібний помах меча:

— Гах!

Але на ньому коротка куртка з хутряним коміром. А в руці в нього пістолет із величезним, як тунель підземки, дулом.

Та перероблена в пістоль двоствольна рушниця в майора.

— Зайдіть-но!

Крихітка теж навела пістолет.

— Тепер можна?

— Давайте! — сказала я.

— Ба-Бах! — Майорове.

І Крихітчине:

— Бах!

— Ти казав «череп», — нагадала Мачуха.

— Я оздоблю його сріблом.

— Десять пальців, — сказав старий і підніс руки до лиця. — Дев’ять пальців. Вісім і сім. Пальці задубли. Пальці хочуть рукавичок.

— А чоловік хоче вина, — відповіла почвара й зупинилася перед ним.

— Чоловік хоче не лише вина, — відповів старий замерзлий жебрак, який грівся біля багаття перед колоною Діви зі Щитом. — Старий хоче плетеного хідника перед дверима, адже хоче він ще й дверей.

— Я знаю місцину, де ти все це матимеш, — сказала почвара.

— У пеклі? — перепитав старий. — Я уявляв собі пекло по-іншому.

— Там тепло, — сказала тварюка. — Бо там ніколи не буває снігу. Ходімо?

Почвара дала йому кухля з вином.

Я подала слоїк із какао:

— Кольоровий килимок, — нагадала я. — Сині та зелені стрічки.

— Ти бачила? — спитався він.

— Бачила, — сказала я.

— У неї вдома?

— У неї.