Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська

А коли демон зірвався й полетів униз, світло огорнуло його зведене судомою потворне тіло велетенським полум’яним язиком, насадило на залитий нечистою кров’ю, але не згаслий, хрест у центрі, і святий Отець мовив:

— Тепер уже навіки, — хлюпнув, ніби напалм, свяченої води в полум’я, і коло спалахнуло ще яскравіше.

Я стояла поруч із ними й дивилась на демона, котрий помирав у вогненному колі.

— Тепер ти побачила, як ми вміємо, — сказав Алекс. — Тобі сподобалося?

— Авжеж, — мовила я.

— Тоді що?

— Мені потрібна допомога, — сказала я.

— Нумо спустимося спочатку, — запропонував майор Конт.

— Можна отут? — спитала я.

— Можна.

Я присіла та з’їхала засніженим схилом до карниза.

А коли випросталася, то поглянула вниз і помахала рукою Отцю Є, — він чекав нас біля під’їзду. Я попрямувала до горішнього вікна.

— Його забито, — сказала я і присіла. — Дуже товстими цвяхами.

— Справді? — спитав Алекс, вистрелив у віконце — скло та рама розлетілися на друзки.

— Прошу.

— Там темно, — сказала я.

Майор Конт поліз у вікно перший, клацнув запальничкою та подав мені руку.

— Вітчим?

— Почвари?

— Мачуха?

— Чотирнадцять штук, — сказала я.

— Гаразд.

— Але вас має бути четверо, — сказала я.

— Інга? — усміхнувся Алекс.

А Вовк промовив:

— Вона прийде, Крихітко, не бійся. Тільки-но в цьому виникне потреба.

Безліч чорних слів з Вітчимових вуст. Струмінь чорної крові з його перетятих вен.

Мачуха, котра підійшла до нього, коли все скінчилося, та провела пальцями по надрізаних зап’ястках.

— Ти послав їх? — вона вдихала густий запах його чорної крові.

— Так.

— Вони принесуть її череп?

— Звісно.

І крапельку крові за вушко, крапельку чарівних парфумів.

А ще одну краплю затиснуто у долоні, щоб, випроставши пальці, дати їй упасти на могилу та викликати до життя найстрашнішого мерця.

Зашипіла на священика, що вийшов до неї:

— Іди геть.

— Ні, — скаже той і здійме руку з хрестом.

Осяяний Світлом хрест.

— Відступись!

Вищиривши ікла, Мачуха поволі відходить.

— Відступись!

Удар хрестом — і розсипаний на попіл мертвяк.

Безліч чорних слів та чорна кров. Помах руки та чорні бризки.

— Сюди-и-и-и! До мене-е-е-е!

— Гррррр! — з пітьми показались тварюки.

— Сюди.

Одна, друга, третя.

Та, що напилася крові, підводиться на ноги й стає усміхненою жінкою. Та, що зробила жадібний ковток, аби постати змореним тривалою дорогою чоловіком.

Напоїти дев’ятеро з них і сказати їм:

— Рушайте.

Відігнати решту.

— Гррррр!!!

І сказати їм:

— А ви…

І ось п’ятеро почвар мчать нічними дахами.

— Щщжжжж, — дряпають кігті по залізу. Одна тварюка повертає вбік.

— Щщжжжж, — друга.

Третя.

І вже лише дві почвари летять над містом і тішаться:

— Гррррр…

— Гррррр…

— Нам пора, — мовив Алекс.

— Пора, — сказав майор Конт.