Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

та їхні смішні проблеми. Можливо через те що він вклав у них стільки часу, він хотів побачити, що з цього вийде. Він був стурбований шкільною політикою. Він мав глибоке переконання, що всі дискусії щодо того, як дітям розвиватися, навіть якщо вони не змогли виконати частину режиму тестування, були якимось чином важливими. Він мав яскраві кошмари після перебування на конференціях батьків-вчителів.

Керрі Даннінг казала, що вона перестала намагатися дружити з Мейсі Фрістоун, яка була токсичною індивідуалісткою, і Теодольф кивнув, не дуже слухаючи.

Ось як це працювало, якби ви були членом Безіменного ордену, як Теодольф — ви не бачили своїх колег по ремеслу, які знаходилися далеко за межами п'ятирічних зборів, але до вас приходили відкритки з малюнками мертвої трави або з'являлася людська кістка у одному з ваших черевиків — це дозволяло вам дізнатись, що хтось вибув з рейтингу, або зробив вражаюче вбивство останнім часом. До теперішнього часу всі кандидати отримували маленькі безногі предмети у свої капелюхи або автомобільні рукавички, що означало, що Теодольф зробив сухе заклинання, щоб знайти того, хто отруїв його морозиво і попередив проти прямого заподіяння шкоди двом дітям.

Щось гладке і червоне лежало всередині напіввідкритого ящика столу Теодольфа. Якусь мить він був впевнений, що це смужка кровоподібного шовку з ордену, що означала падіння його статусу. Замість цього він витягнув кремовий конверт, облицьований червоним, навколо карти міста, яка повідомляла Теодольфа, що місто оголошує його Педагогом Року. Його було запрошено на церемонію нагородження, на яку він повинен був надіти чорний галстук, і на якій будуть представлені фабричні вироби з морозива. Теодольф майже плакав перед Керрі Даннінг. Йому якось вдалося закінчити співбесіду. Як би там не було, йому доведеться повернутися до свого попереднього життя.

13

Лоуренс побачив, як його батьки в обідній час виходять з офісу пана Роуза. Вони виглядали занепокоєними, приблизно так, ніби аварійний сигнал зник над їхніми головами, але ще відлунював у вухах. Вони не дивились на нього чи по сторонах взагалі, коли виходили зі школи і сідали в машину.

Лоуренс зайшов в кабінет пана Роза, не стукаючи.

— Що ви сказали моїм батькам?

— Це конфіденційно, як і всі інші бесіди в цьому кабінеті.

Містер Роуз посміхнувся і відхилився назад у своєму великому кріслі.

— Ви не терапевт, — сказав Лоуренс. — І не претендуєте на те, щоб ним бути.

— Ваші батьки турбуються про вас, — сказав пан Роуз. — Ви один з найбільш обдарованих і розумних учнів, яких ми коли-небудь мали в цій школі.

— Що ви сказали моїм батькам? — наполягав Лоуренс. — І що ви сказали Патриції раніше? Вона не хоче сказати мені, але це змінило її.

— Не примішуйте сюди Патрицію, — сказав пан Роуз. — Ми говоримо про вас.

— Ні. Ми говоримо про вас. — Лоуренс згадав, що Патриція виглядала так, ніби побачила привида, коли він згадав про пана Роуза, і те, як містер Роуз раніше вивчав його як комаху. Все стало на свої місця. — Ви сказали щось, що збентежило моїх батьків, так само, як налякало Патрицію. Що ви їм сказали?

— Як я вже казав, ваші тестові результати виходять за межі діаграм. Але ваша поведінка загрожує все зруйнувати.

— Мені здається пощастило, бо ви пообіцяли, що все тут сказане залишиться у таємниці, — сказав Лоуренс. — Я можу піти далі і сказати вам, що ви підробка. Ви не найрозумніший дорослий у цій школі, а троль, який ховається в своїй норі, в маленькому кабінеті, і лякає людей. Мої батьки слабкі і не такі розумні, життя притиснуло їх, і тому ви думаєте, що вони легкі жертви. Але я тут, щоб сказати вам, що вони не з вами, і Патриція також ні. Я сподіваюся побачити, як ви будете викручуватися.

— Я бачу. — Руки пана Роза тремтіли. — У такому випадку все, що відбудеться далі, буде вашим власним вибором. До побачення, пане Армстед.

Батьків Лоуренса не було вдома, коли він повернувся зі школи, і йому залишилося розігріти заморожену піцу. Близько 10 години вечора він спустився вниз і спіймав батьків за тим, що вони дивилися у брошуру, яку сховали, як тільки почули його кроки.

— Що ви тільки що читали? — запитав Лоуренс.

— Просто деякі..., — сказав батько.

— Просто деякі матеріали, — сказала матір.

Наступного день вони витягли його з ліжка пізніше і сказали, що сьогодні він не піде в школу. Замість цього вони посадили його в задній частині їхнього хетчбека, і батько почав гнати так, ніби утікав від ракети, яка реагує на тепло.

— Куди ми їдемо? — запитав Лоуренс своїх батьків, але вони лише мовчки дивилися на дорогу.

Вони потонули в сірому Коннектикуті, на міждержавній бетонній трасі, поки не з'їхали на смугу асфальту, потім гравію, потім грунту. Дерева вздовж дороги тріпотіли листям, ніби намагалися щось сказати Лоуренсу, а потім він побачив знак: "Coldwater! Школа військової підготовки. Відкрита