Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Це був не справжній ліс, бо він був близько до дороги і будівель. Ви не можете назвати лісом місце, де дерева не загороджують небо, а всі напрямки не виглядають однаково. Але якщо вона досягне озера і перетне його по льоду, який тільки-що замерз, то досягне певної безпеки. Ніхто й ніколи не дожене її.

На півдорозі через озеро вона подумала, обливаючись потом, що ніколи не зможе повернутися додому і знову побачити свою сім'ю. Полилися сльози. Вона вибирала стабільні на вид плями льоду, стрибала, ледь утримуючись на ногах кожного разу. Лід стогнав і біг тріщинами, які розповзалися у всіх напрямках. Вона потрапила на протилежний берег якраз тоді, коли люди, що шукали її, досягли озера, а потім побігла глибше в ліс. Інстинкт відвернув її від торгових центрів і обхідних доріг, а також автостоянки і поля для гольфу, і вона продовжувала розширювати радіус деревної хащі навколо неї.

Низькі гілки та чагарники порвали їй спідницю, кілька разів лахміття огортало їй ноги, і вона так сильно спітніла, що тепер їй було холодно. Легеням не вистачало повітря, і нарешті їй довелося припинити біг і віддихуватися різким холодним повітрям. Але вона з радістю вдихала сіже повітря після цілого дня страшного запаху, навіть якщо зрештою спіймає пневмонію.

Патриція піднялася на дерево і зробила собі максимально непомітне ложе серед найвищих гілок. Вона вимкнула свій телефон і витягнула акумулятор.

Що робити, якщо Лоуренс дійсно був мертвим? Він був єдиним серед учнів, з яким вона могла порозумітися і порозмовляти майже завжди. На думку про смерть Лоуренса вона відчула неспокій всередині і таке гостре відчуття провини, ніби це вона його вбила.

Але вона не робила цього. І все, що містер Роуз коли-небудь казав їй, було повним лайном.

Гаразд. Але якщо Лоуренс був живим, то він був у біді. Вона повиннаякось допомогти йому.

Сонце сховалося. Повітря замерзало, і Патриція почала дрижати. Їй треба було робити свідоме зусилля, щоб не озиватися, коли хтось підходив досить близько і міг її почути.

Голоси росли, ставали голоснішими і тихішими. Кілька разів вона бачила ліхтарики у темряві. Одного разу вона почула, як гавкає собака, прагнучи помститися за загиблого двоюрідного брата. Вона була впевнена, що в кабінеті Роуза лежав собака. Цей негідник, ймовірно, приніс його в школу ще вночі, просто щоб дати час, щоб все добре просмерділося.

Голос Роберти перелякав Патрицію і вирвав з дрімоти.

— Ей, Триш. Я знаю, що ти мене чуєш, так що перестань ховатися. Ми всі хочемо додому, а ти як завжди егоїстка. Мені довелося пропустити тренування. Ти вбиваєш маму і тата, які теж тут і чекають на тебе.

Патриція задихнулася. Вона захотіла, щоб з неї вийшло все тепло, а вона втиснулася і зниклавсередині дерева.

— Ти так і не розуміла секрет, — сказала Роберта. — Як бути божевільною і жити з цим. Всі це роблять. Ти ж не думаєш, що вони всі здорові, чи не так? Жоден з них не є повністю нормальним. Вони ще більш шалені, ніж ти і я разом. Вони просто вміють прикидатися. Ти могла би також, але ти вирішила помучити всіх нас замість цього. Це визначення зла для них: якщо ти не прикидаєшся, як усі інші. Тому що ми всі божевільні, і не можемо стерпіти, коли хтось дозволяє собі божевільні вибрики. Це як жук під шкірою, якого потрібно знищити. Нічого особистого.

Патриція зрозуміла, що плаче. Сльози повзли по щоках. Чудово. Вона могла плакати, але вона не злякалася. Жодного звуку. Їй потрібно ще допомогти Лоуренсові.

— Я не буду тобі брехати. — голос Роберти наблизився. Він звучав так, ніби вона була під Патрицією, і дивилася вверх. — Ти не виберешся з цього. Ніхто не збирається пропонувати тобі почати все заново. Але мама і тато заслуговують на краще. Не тягни з цим заради них. Чим раніше вони побачать тебе розп'ятою, на що ти заслуговуєш, тим швидше вони зможуть почати лікувати рану, яку ти нанесла. — Тепер голос звучав далі. Патриція ризикнула зітхнути. Вона почала думати, що Роберта знала, де вона була, і просто гралася з нею.

Ніч затихла. Патриція втратила лік часу. Знову і знову голоси підходили, а потім зникли. Вогні відсунулися на далеку відстань.

Патриції вдалося заснути кілька разів. Вона дрімала, прокидаючись, стурбована тим, що наробить забагато шуму або впаде з дерева. Однак її ноги були нерухомі, а одна з них почувала під собою м'яч для боулінгу. Гілка натерла їй спину, і біль ставав нестерпним. І безперервно нагадував їй про те, що сказала Роберта.

Патриція ризикнула порухатись, так, щоб опертись на одну ногу, а потім зняла один черевик, щоб помасажувати праву ногу. Взуття злетіло з гілки, на яку вона його поклала, і впало на землю, з серією шелестячих ударів.

Двоє чоловіків підійшли до дерева, один з них наполягав, що щось чув. Другий продовжував казати, що це була лише гра уяви першого, або що це одна з цих чортовних лісових істот, які живуть у лісі. І тоді вони знайшли черевик.

— Це її?

— Звідки мені знати? Ймовірно.

— Ісусе. Ніби не вистачало денного шоу. Отже вона втратила черевик, коли бігла тут.

— Я думаю. Як далеко вона могла забігти, маючи лише один черевик?