Гра престолів - Джордж Мартін
Великий маестер Пицель підняв старезну голову.
— На власні вуха я чув, як князь Едард присягався нашому улюбленому королю Роберту, що боронитиме юних принців, як власних дітей. Але щойно король помер, як він зібрав малу раду, щоб відібрати в принца Джофрі його законний престол.
— Ні! — вигукнула Санса відчайдушно. — Це неможливо! Вони не могли!
Королева підняла зі столу листа. Папір був подертий та зашкарублий від крові, але зламана печатка була батькова — лютововк, витиснений на білому воску.
— Ми знайшли це при сотникові вашої сторожі, Сансо. Листа до брата мого покійного чоловіка, князя Станіса, із запрошенням прийняти корону і престол.
— Благаю, ваша милосте, це якась помилка. — Раптовий переляк запаморочив їй голову, затьмарив свідомість. — Прошу вас, приведіть мого батька, вони вам усе розкажуть, вони б ніколи не написали такого листа. Вони з королем були друзями!
— Роберт теж так думав, — мовила королева. — Ця зрада розбила б йому серце. Але боги зглянулися, і він не дожив до неї.
Вона зітхнула.
— Сансо, люба моя, ти маєш зрозуміти, як нам усім важко. Ми знаємо, що ти не зробила нічого поганого, та все ж ти — дочка зрадника. Як я можу дозволити тобі вийти заміж за мого сина?
— Але ж я кохаю його, — заскиглила Санса, спантеличена і налякана.
Що з нею хочуть зробити? Що зробили з її батьком? Все мало статися зовсім інакше. Вона мала одружитися з Джофрі, вони були заручені, він був обіцяний їй. Вона навіть бачила уві сні їхнє весілля. Нечесно забирати в неї принца з-за чогось там, що скоїв її батько.
— Хто може знати про твоє кохання краще за мене, дитино? — мовила Серсея м’яким голосом, повним співчуття. — Чого б іще ти прийшла до мене і розповіла про задум твого батька відіслати тебе від нас? Так, тебе вело кохання.
— Кохання, тільки кохання, — поспіхом завірила Санса. — Батько не дозволяли мені навіть попрощатися.
Вона була гарною та слухняною дочкою, але почувалася майже такою ж поганючою, як Ар’я, коли того ранку тікала від септи Мордани, порушуючи волю батька. Вона ще ніколи не чинила так свавільно, та й ніколи б не вчинила, якби не кохала Джофрі так відчайдушно.
— Вони бажали забрати мене назад до Зимосічі й там видати за якогось вбогого заплотного лицаря. А мені ж не треба нікого в світі, крім Джофрі. Я їм казала, та вони не слухали.
Останньою її надією був король. Король міг наказати панові батьку залишити її в Король-Березі та видати за принца Джофрі. Санса знала, що це в його владі, але ж король завжди лякав її. Він гучно гримів своїм грубим голосом, часто бував напідпитку і найпевніше відіслав би Сансу назад до князя Едарда, навіть якби її до нього пустили. Тому натомість вона пішла до королеви, розкрила їй своє серце, і Серсея послухала, і подякувала їй так люб’язно… а потім пан Арис відвів її до високої опочивальні у Маегоровому Острозі й поставив коло дверей варту, а за кілька годин ззовні почався бій.
— Благаю вас, — закінчила вона, — ви мусите дозволити мені одружитися з Джофрі, я буду йому такою хорошою дружиною, ось побачите. Я стану такою ж самою гарною королевою, як ви, обіцяю.
Королева Серсея запитально глянула на решту присутніх.
— Панове радники, що ми маємо відповісти на прохання юної панни?
— Бідна дитина, — промуркотів Варис. — Така віддана й невинна любов, ваша милосте. Жорстоко відмовляти проханню чистого серця… і все ж, що ми маємо робити? Її батько скоїв жахливі злочини.
Його м’які руки ламалися, зображуючи безпорадний відчай.
— Дитині, народженій від сім’я зрадника, зрада в’їдається у плоть і стає природною, — проказав великий маестер Пицель. — Зараз це миле і добре дитя, але хто скаже, які лукаві змови сплете вона за десять років?
— Ні! — вигукнула Санса з жахом у голосі. — Я не… я ніколи… ніколи не зраджу Джофрі. Я кохаю його, присягаюся!
— О, яка зворушлива пристрасть, — мовив Варис. — І все ж правду кажуть люди, що голос крові сильніший за клятви.
— Вона радше нагадує мені матір, аніж батька, — тихо мовив пан Петир Баеліш. — Подивіться-но самі. Волосся, очі. Подоба Кетлін у ті самі роки.
Королева стурбовано зиркнула на неї, але Санса все ще бачила добрість у її чистих зелених очах.
— Дитино, — почала вона, — якби ж я могла вірити, що ти не подібна до свого батька, то, божечки мої, ніщо в світі не втішило б мене більше, ніж ваше з Джофрі весілля. Я ж знаю, що він кохає тебе усім серцем.
Вона зітхнула.
— Та на жаль, пан Варис і великий маестер Пицель мають рацію. Кров завжди візьме своє. Не можу не згадати, як твоя сестра напустила свого вовка на мого сина.
— Я не така, як Ар’я! — вигукнула Санса. — Це в неї зрадницька кров, не в мене! Я хороша, запитайте в септи Мордани, вона вам скаже. Єдине, чого я хочу — стати вірною та люблячою дружиною принцові Джофрі!
Вона відчувала на собі вагу Серсеїних очей. Та довго вивчала її обличчя, тоді мовила:
— Я вірю, що ти кажеш од щирого серця, дитино.
І обернулася до інших радників.
— Здається мені, панове, що якби ми зуміли забезпечити вірність решти її родичів у ці жахливі часи, то великою мірою подолали б наші страхи і сумніви.
Великий маестер Пицель попестив свою величезну м’яку бороду, зібрав лоба у задумливі складки.
— Князь Едард має трьох синів.
— Хлопчаків, — здвигнув плечима пан Петир. — Я б непокоївся радше про пані Кетлін та дім Таллі.
Королева узяла Сансину руку обома своїми.
— Дитино моя, скажи: ти письменна?
Санса рвучко кивнула. Вона вміла читати і писати краще за всіх своїх братів, хоча у рахунку чисел була безнадійна.
— Приємно чути. Можливо, для тебе та Джофрі ще не все втрачено…
— Що я повинна зробити?
— Ти повинна написати своїй пані матері, а також братові, старшому… як, до речі, його звати?
— Робб, — відповіла Санса.
— Звістка про зраду твого вельможного батька, безперечно, досягне їх рано чи пізно. Краще хай дізнаються від тебе. Ти повинна розповісти
