Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська
— Подивишся на них?
— Ні.
— Обереш собі зброю?
Із купи трофеїв двадцяти переможених рас?
— Кликатимеш на допомогу?
Кіт, який обмахує мене рушником? Вовк із цеберком льоду? Пес, котрий показує мені, де ліпше вдарити:
— У тебе вийде, дитинко, дай лишень йому хоч раз відкритися.
Я заперечно похитала головою.
— Заховайте мене десь, — попросила я.
— Розумію, — сказав Чоловік-Пацюк.
Манюсінька кімнатка. Дрібка світла крізь щілину дверей. Гола холодна долівка.
Стоячи навколішки:
— Мені лячно.
Стуливши благально долоні:
— Я боюся, що не зможу.
Примруживши очі, щоб побачити його:
— Не видай мене.
Єдина можливість не вдавати з себе веселу, коли хочеться плакати. Перед Тим, Хто Знає про тебе все. Не дозволяючи, щоб страх та біль стисли тебе в грудку та кинули долі. Підтягнути коліна до грудей і вимовляти пошепки:
— Нічого цього немає, — і цим зробити довколишній світ сірим та пустопорожнім.
Цілковита порожнеча безпеки.
— Нічого цього немає…
— Пробач мені… Допоможи мені… Підтримай мене…
Самим порухом губ.
Тим, що десь там, глибоко в середині. Знаю — Він однак почує.
Тому, котрий Несе в Собі Світло Любові.
— Допоможи мені… Підтримай мене… Не кидай мене…
Допоки підлога не стане верхівкою гори та піднесе тебе під самісіньке небо. Аж до Нього. До того, котрий Дарує тобі Світло…
А потому на кін, до кола чадних вогнищ, оточених трибунами, до тих, що підштовхують уперед наконечниками списів, до слова «треба», до переконаності, що «по-іншому ніяк не можна».
Розплющити очі, облизати язиком губи. Невдовзі вони будуть покусані. Невдовзі вони стануть солоними від крові та сліз.
А поки що…
Тримаючи руки в кишенях, дихати в настовбурчений комір. Просто чекати, коли витягнуть клітки з трьома пійманими тварюками-воїнами. Це почвари зробили з них зло.
Але до цього ще…
— Дай мені сили…
— Я чую тебе…
Розділ 6— Ну, давай.
— Даю, — сказала я.
— Випускайте.
Одержимий злом воїн розламав клітку, рикнув на мене:
— Ххххрррррррааааа!!!
Він здійняв догори важкий шпичастий шар на довгому ланцюгу.
— ІПшшшуууууг!
— Шшшшуууууг!
— ІПшшшуууууг!
Обертаючи його над головою, він повільно наближався до Крихітки.
Скільки таких Крихіток уміститься в одному воїнові Пацючого Царя? Мабудь, тридцять вісім.
— Шшшшуууууг!
Він трішки попустив ланцюг, і шар гепнувся об плиту, на якій ще мить тому стояла Крихітка.
— Жжжаххх!!!
Чемні дівчатка так не можуть померти. Від такого удару. Вони не мусять викликати відразу навіть після своєї смерті.
Я ухилилася, і він знову не поцілив у мене.
Перекид.
Завмерти, підібгавши ноги та знову зробити сторчака. Тільки тепер через друге плече.
— Шшшшш-гах!
— Хххрррясь!!
Цього разу удар був такої сили, що йому довелося обмотати ланцюгом зап’ясток, аби висмикнути свій шар із плити.
Але я вчепилася за довгий шпичак на шарі й полетіла до воїна вкупі з ним. Щоб, зістрибнувши, притиснути долоню до його неосяжних грудей, поміж роздертих пластинок луски, до тварюки, яка засичала.
І вибити її з нього Словами Любові.
І далі прошмигнути перед завмерлим воїном та
