Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Ай!

Ю кинула на мене спопеляючий погляд і, забравши своїх вірних фрейлін, пішла вгору сходами.

Герман узяв мою руку й оглянув браслет. Судячи з усмішки, залишився задоволений.

– Хлопці, не чіпайте її, – знову почав свою пісню Альг.

Я не витримала й огризнулася:

– Ось що, Альгін, іди й заспокоюй свою ненаглядну Ютару! Тільки вона може всіх задирати й ображати, а ми повинні перед нею плазувати.

– Обіцяю поговорити з нею, – твердо сказав він. – Але дуже прошу...

– І я тебе прошу, Альг, нехай Ю обходить сотою дорогою Руту. Інакше я за себе не відповідаю. – Герман перевів погляд на мене: – Зроби відвар, а то щось горло дере.

– Залюбки!

До нас, стрімголов, біг сходами ельф. Він навіть не захекався! Ось це я розумію, форма!

– Слухайте, терміново треба зібратися! Є новини.

– Тихіше, – закрутив головою на всі боки Альгін. – Тут скрізь цікаві вуха!

– Ліку, ти бачиш, що ми з Герой промокли? – запитала я, пальцем показуючи на невелику калюжку, що встигла натекти з плаща.

– Ага, і що з того?

– Нічого, – подав голос клоп. – Поки вони не приймуть гарячий душ, ніхто в кімнату не зайде. Покусаю!

Альгін рефлекторно доторкнувся до кінчика носа, немов згадав укус щитника.

– Гаразд, я пізніше зайду, – знизав плечима Лікраніель. – До речі, Тан цукерки привіз.

– Чудово, ось і захопиш із собою. Ми зробимо ягідний відвар, а ти принесеш цукерки.

Я штовхнула двері, Кхибра сиділа за столом і робила домашнє завдання – старанно заучувала заклинання. Точно! Ми ж мали поставити на кімнату блок-шепіт! Кхибра – розумниця, а в мене зовсім із голови вилетіло. От же ж, бідося! Ректор мав рацію: я сюди вступила вчитися, а не особисте життя влаштовувати.

Тролиця глянула на мій мокрий плащ.

– У душ, негайно! І воду гарячішу зроби, а я поки займуся відваром.

Я витягла з сумки мішечок ягід. Добре, що хоч він не встиг промокнути. І дуже дбайливо дістала скатку.

– Кхибро, зачини двері на замок.

Тролиця повернула ключ.

– Дивись, – я розгорнула скатку.

– Ого! Руто! Це ж справжній скарб! Звідки?!

– Мамин спадок. Апчхи!

– Негайно в душ! А я поки що сховаю ножі в платяну шафу.

– Поклади на полицю з білизною. Апчхи!

– Де в Орсяни зміїний корінь?

– Ліворуч на полиці. Апчхи! Апчхи! Апчхи!

Я зняла з себе мокрий одяг і пірнула під гарячі струмені води. Коли вийшла з душу, то від мене йшла пара. Замотавшись у довгий теплий халат, накрутивши на голові рушник, я сіла на ліжку.

– Одягни шкарпетки, – повчальним тоном сказала тролиця.

Я слухняно натягнула вовняні шкарпетки.

– Стрибай під ковдру! – скомандувала вона і вручила повну чашку гарячого відвару.

У двері постукали.

– Руто, давай все відкладемо на завтра.

Я вперто мотнула головою – ні. Кхибра зітхнула і відчинила двері. До кімнати увійшли хлопці. Тролиця мовчки дала чашку відвару Герману. Він глянув на мене.

– Що, все-таки, застудилася?

– Не знаю. Знобить трохи.

Кхибра злилася: вона метала на хлопців гнівні погляди, але ті удавали, що нічого не сталося. Герман присів на край ліжка і помацав чоло. З того, як він нерадісно глянув на Ліка й Альга, стало зрозуміло, що не все так добре.

– Альгін, не знаєш, Ейя тут чи в Дощевську?

– Начебто сьогодні бачив.

– У тебе накопичувач є?

– Так.

– Я зараз повернуся.

Герман підвівся, дбайливо підіткнув ковдру, і вийшов. Я дрібними ковтками пила відвар. Лік простягнув мені згорнутий з хрусткого строкатого паперу кульок:

– Пригощайся, це неймовірна смакота.

– Дякую.

Я взяла круглу цукерку в золотистій обгортці, розгорнула, понюхала, відкусила половину і заплющила очі від задоволення. Це були ексклюзивні ельфійські цукерки, їхній смак ні з чим не сплутати: мигдальний горіх у повітряному лавандовому суфле. Уся ця ніжність вкрита мармуровим шоколадом і посипана дрібними апельсиновими зернятками цукатів. І як вони виходять у ельфів – загадка!

– Лікраніель, це божественно, – замурчала я від задоволення. – Можна ще одну?

– Я радий, що тобі сподобалося.

Він поклав поруч зі мною три цукерки. Двері відчинилися і в кімнату увійшла висока струнка дівчина в короткому кокетливому халатику. Довге волосся підібране дивовижною шпилькою на маківці, за гострим вухом – магоперо. Лік ледь не впустив пакет.