Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Добрий вечір.

Голос ельфійки був тихим, немов шерех листя. Ми привіталися. Вона підійшла до мене і поклала долоні спочатку на щоки, а потім на лоб і маківку.

– Це не застуда, – зітхнула вона. – На ній сліди темного прокляття. Як би тут не було некромагії. Боюся, у мене не вистачить сил його зняти.

Альгін простягнув їй артефакт, але Ейя похитала головою.

– Не в цьому річ. Мені знань не вистачить. Тут родовий візерунок, я не можу допомогти, вибачте. Краще знайдіть некроманта-старшовіточника, вони точно вивчали подібні прокляття.

Лік немов заворожений дивився на Ейю. Потім простягнув їй цукерки.

– Пригощайся.

– Дякую.

Вона встала, взяла цукерку і пішла.

– Богиня! – видихнув Лікраніель. – Моє серце розбите.

– Це все Ютара, – пискнув клоп.

– Що?

– Вона плела візерунок, а не просто насилала порчу.

– Точно! – згадала я. – Від її пальців тягнувся дивний візерунок.

– І ви мовчали?! – з пальців Германа зіскочила іскра, яку він не збирався гасити. – Я думав, що вона просто зурочення кинула! От бовдур! Зурочення без візерунка! – роздратовано пояснив він.

Мені ставало дедалі холодніше. Зуби стукали об край чашки, відвар розливався по ковдрі. Кхибра забрала чашку, зняла ковдру і віддала свою.

– Германе, ні! – Альгін в один стрибок опинився поруч з дверима і перекрив собою прохід.

– Іди геть, – твердо і грізно вимовив Гера. – Що вона собі дозволяє?!

– Германе, я не можу тобі це розповісти. Я присягнувся Ю, що ніхто не дізнається її таємницю!

– Мені начхати на її таємниці! Змогла проклясти – нехай відповідає за свої вчинки! Досить прикривати їй спину! Відійди по-хорошому, Альг!

– Давай покличемо Шрама, – запропонував розчервонілий від хвилювання Альгін.

– Клич, тільки я все одно притягну цю погань сюди. Подивися на Руту! Чим вона це заслужила, га?! Якщо її вивела з себе така дрібниця як шампунь, то, що буде далі?! Ти про це думаєш?!!

Мене лихоманило. Я вже не відчувала пальців на руках і ногах. Ставало дедалі страшніше.

– Я... пальців не відчуваю, – застогнала я.

Кхибра сіла на ліжко, стягла з мене шкарпетки й стала швидко масажувати ноги.

– Лік, не тупцюй на місці! Потім будеш згоряти від любові! Давай, розтирай їй руки! Герка, Альг, потім розберетеся! Кличте когось на допомогу! Рута зараз втратить свідомість.

Герман дістав із коробки, що стояла на вікні, магофлая, щось шепнув і підкинув до стелі. Птах зник.

Він підійшов до мене, поклав руку на лоб.

– Та вона вся горить!

Що було далі – не пам’ятаю. Пам’ятаю тільки, що страшенно хотілося пити. Перед очима все попливло. Стало душно, дуже душно, а потім я відчула запах жасмину. Крізь тремтяче щільне повітря переді мною виникла красива жінка в легкому білому одязі. У волоссі вплетені квітки жасмину. Поруч з нею стояла молода дівчина з довгим вогненно-рудим волоссям і розсипом веснянок на обличчі. На дівчині крім напівпрозорої блакитної короткої туніки більше нічого не було. Вона мені дуже когось нагадувала. Але я не могла згадати кого.

– Побачила? – запитала жінка в білому рудоволосу.

– Дай мені ще хоч трохи на неї подивитися.

– Дивись. Але скоро вона піде. Їй рано. А тобі час прийняти Великий Дар Забуття. Я виконала твоє прохання, Оуеллано.

– Мамо, – прошепотіла я. – Мамо! Матусю!..

Мені було дуже боляче, але я дихала. Мені дуже хотілося кинутися їй назустріч і просто обійняти... Так поруч із нею... Аргіна!..

– Я, здається, щось чула. – Мама подивилася – на мене?

– Вона кликала тебе. Але їй зарано. Ходімо, люба.

Аргіна взяла за руку маму, яка постійно озиралася, і разом із нею розчинилася в золотистому серпанку. Я зробила глибокий вдих, закашлялася і розплющила очі. Наді мною схилився блідий переляканий Герман, поруч сиділа на підлозі не менш перелякана Кхибра. Лікраніель ум’яв майже всі цукерки. І тільки Альгін стояв біля столу похмуріший за хмару. Я потерла очі й побачила за спинами друзів Шрама.

– Адептка Морошкіна, як ви почуваєтеся?

– Непогано, – здивовано відповіла я.

– Адепт Брісс, йдіть за мною. Я вимагаю пояснень.

– Я пов’язаний клятвою.

– А я – обов’язком. Ви розумієте, що якби я не отримав флая, то завтра адептку Морошкіну я б допитував, не в дуже свіжому вигляді, у своїй лабораторії.

Я здригнулася. Що він хоче цим сказати? Що я могла померти?

Альгін мовчав.

– Я ситий вашим красномовством, адепт Брісс. Завтра я чекаю вас із винуватцем події в себе в кабінеті до початку занять.

– Але...