💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
огирі такому ж норовливому, як і їздець. Поряд з ним тримався Полівер з чорним собакою на штандарті й рогатим шоломом Гендрі на голові. Чолов’яга він був рослявий, та в тіні свого хазяїна він здавався хлопчаком-недоростком.

Арія не відривала очей од війська, що проїздило попід звідними ґратами, й по спині їй пробіг морозець. Зненацька вона збагнула, що скоїла страшну помилку. «Яка я дурепа!» — подумала вона. Віс — ніхто, як і Чизік. А ось їдуть ті, хто важить, ось кого їй слід було повбивати. Вчора ввечері вона могла шепнути будь-чиє ім’я, якби не розлютилася так на Віса за те, що вдарив її і надурив з каплуном. «Лорд Тайвін... Чому я не сказала — лорд Тайвін?»

Може, ще не пізно передумати. Віс іще не помер. Якщо вона розшукає Джакена і скаже йому...

Арія погнала крученими сходами, забувши про роботу. Долинуло рипіння ґрат, які поволі опускалися, занурюючи свої гостряки глибоко в землю... а тоді інший звук — зойк болю і страху.

Коли вона добігла, уже зібралося з дюжину людей, та ніхто не підходив близько. Арія протиснулася між них. На бруківці розпластався Віс; замість шиї в нього було червоне місиво, а невидющі очі втупилися в навислі сірі хмари. На грудях у нього стояла бридка плямиста сучка, хлебчучи кров просто з шиї і раз по раз віддираючи собі кавалок м’яса з обличчя мертвяка.

Нарешті хтось приніс арбалет і пристрелив плямисту сучку, яка вже відгризала Вісові вухо.

— Прокляття,— сказав якийсь чоловік.— Він цю сучку з цуценяти виростив.

— Окаянне місце,— мовив чолов’яга з арбалетом.

— Це Гаренів привид, ось що це,— сказала добродійка Амабель.— Я тут і ночі більше не пересплю, присягаюся.

Арія підвела очі від мерця і його собаки. До муру Скиглявої вежі прихилився Джакен Г’ґар. Побачивши, що вона на нього дивиться, він недбало підніс два пальці й поклав собі на щоку.

Кетлін

За два дні їзди від Річкорину їх запримітив розвідач, коли вони напували коней у каламутному струмку. Кетлін ще зроду так не раділа, побачивши на гербі вежі-близнючки дому Фреїв.

Коли ж вона попросила розвідача провести їх до її дядька, він одповів:

— Чорнопструг поїхав на захід з королем, міледі. Замість нього розвідниками командує Мартин Ріверз.

— Зрозуміло.

Вона зустрічалася з Ріверзом у Близнючках: то був незаконний син лорда Волдера Фрея, зведенюк сера Первина. Її не здивувало, що Роб вирішив ударити в саме серце ланістерівської потуги: про це він і думав, відсилаючи її геть на перемовини з Ренлі.

— І де зараз Ріверз?

— Стоїть табором за дві години їзди звідси, міледі.

— Веди нас до нього,— звеліла Кетлін. Брієнна допомогла їй знову сісти в сідло, і вони рушили вперед.

— Ви ідете з Буремосту, міледі? — запитав розвідач.

— Ні.

Туди вона заїхати не наважилася. По смерті Ренлі Кетлін не була певна, як зустрінуть її юна вдовиця та її заступники. Натомість вона пірнула у вир війни — проїхала родючими землями приріччя, які лють Ланістерів перетворила на випалену пустку, і щоночі розвідники приносили їй звістки, від яких їй ставало зле.

— Лорд Ренлі убитий,— сказала вона.

— А ми сподівалися, що це чергова побрехенька від Ланістерів або...

— Добре було б. У Річкорині керує мій брат?

— Так, міледі. Його світлість лишив сера Едмура утримувати Річкорин і захищати тили.

«Дайте боги йому сили на це,— подумала Кетлін.— І мудрості».

— А з заходу звістки від Роба вже були?

— А ви не чули? — здивувався вояк.— Його світлість здобув видатну перемогу на Волоброді. Сер Стафорд Ланістер загинув, а його військо розпорошене.

Сер Вендель Мандерлі втішено скрикнув, але Кетлін лише кивнула. Завтрашній спиток хвилював її більше, ніж учорашня слава.

Мартин Ріверз отаборився за стінами розбитої тверджі, поряд зі стайнею без даху й сотнею свіжих могил. Коли Кетлін злізла з коня, він опустився на одне коліно.

— Ми добре зустрілися, міледі. Ваш брат просив нас виглядати ваш загін, а коли ви під’їдете, чимшвидше допровадити назад у Річкорин.

Кетлін це не сподобалося.

— Це через батька?

— Ні, міледі. Стан лорда Гостера не змінився,— відповів Ріверз — червонощокий чолов’яга, мало подібний до своїх зведених братів.— Просто ми боялися, що ви натрапите на ланістерівських розвідачів. Лорд Тайвін залишив Гаренхол і з усіма силами марширує на захід.

— Підведися,— звеліла Кетлін Ріверзу. Скоро і Станіс Баратеон буде на марші, боги поможіть нам усім.— Коли тут буде лорд Тайвін?

— За три дні, може, чотири — важко сказати. Ми виставили чатових на всіх дорогах, але нам ліпше не баритися.

І вони не барилися. Ріверз хутко зібрав табір і скочив у сідло, і вони рушили далі, тільки тепер їх було близько п’ятдесятьох, і їхали вони під деривовком, пстругом і вежами-близнючками.

Почет Кетлін хотів знати більше про Робову перемогу на Волоброді, і Ріверз почав розповідати.

— У Річкорин завітав співець, зветься Раймундом Римачем, то він склав баладу про цю битву. Ви її сьогодні ввечері обов’язково почуєте, міледі. «Вовк у ночі», ось як він її назвав.

Далі він розповів, як залишки війська сера Стафорда відступили назад до Ланіспорту. Без облогових гармат про взяття Кичери Кастерлі не було і мови, тож Юний Вовк вирішив відплатити Ланістерам їхньою монетою за розор, який вони зчинили у приріччі. Лорди Карстарк і Гловер робили наскоки на узбережжя, леді Мормонт відбила тисячі голів товару й жене в Річкорин, а Великий Джон захопив золоті копальні Кастамеру, Нанову Падь і Пендрицьке узгір’я.

Сер Вендель розсміявся.

— Ось коли Ланістер прибіжить — коли в нього золото відбирають.

— А як королю вдалося взяти Золотий Зуб? — запитав сер Первин Фрей у свого брата-байстрюка.— Це ж міцна фортеця, та й стоїть на гірській дорозі.

— А він його не брав. Він уночі обігнув його. Подейкують, дорогу йому показав деривовк, отой його Сіровій. Винюхав козину стежку, яка спускалася в ущелину, а тоді піднімалася вздовж кряжу, стежку покручену й кам’янисту, та цілком придатну для вершників, якщо їхати по одному. Ланістери у своїх сторожових баштах нічого й не помітили,— Ріверз понизив голос.— Пліткують, що після бою король вирізав серце Стафорда Ланістера і згодував вовчиську.

— У такі казочки вірити не варто,— різко мовила Кетлін.— Мій син не дикун який-небудь.

— Як скажете, міледі.

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: