💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
шість кораблів — усі, крім «Шумопивці» й «Морської суки», і він може палити й топити, поки його бог не уп’ється крові.

— Командування доручили тобі, а не Ейрону Мокрочубому.

— Якщо плюндрування не припиниться, хіба не байдуже? А те, що збираюся зробити з твоєю допомогою я, жодному жерцеві не до снаги. Моє завдання зможе виконати тільки Дагмер Заяча Губа.

Дагмер зробив з рогу великий ковток.

— Розповідай.

«А він спокусився,— подумав Теон.— Бо розбій йому до шмиги не більше, ніж мені».

— Якщо сестра збирається захопити замок, я теж можу.

— В Аші людей більше вчетверо чи й уп’ятеро, ніж у нас.

Теон дозволив собі лукаво посміхнутися.

— А в нас учетверо більше кмети і вп’ятеро більше мужності.

— Твій батько...

— ...ще подякує мені, коли ми вручимо йому ціле королівство. Бо про мою звитягу менестрелі співатимуть ще тисячу років.

Він добре тямив, що це змусить Дагмера замислитися. Співець якось склав баладу про ту барду, що розтяла йому щелепу навпіл, і старий любив її слухати. За чаркою він завжди просив заспівати розбійницьких пісень — гучних і шалених, про давно померлих звитяжців і безрозсудну відвагу. Волосся в нього посивіло, а зуби зогнили, та він і досі мав смак до слави.

— І яка ж роль відводиться в твоєму таємному замірі мені, хлопче? — запитав Дагмер Заяча Губа по довгій паузі, й Теон уже знав, що переміг.

— Посіяти страх у самому серці ворога, як умієш тільки ти. Візьмеш більшу частину війська й виступиш на Торенів Квадрат. Гелман Толгарт найкращих вояків забрав на південь, а Бенфред з усіма їхніми синами загинув тут. Тож там лишається його дядько Леобальд з маленькою залогою...— («А якби у мене була змога допитати Бенфреда, я б довідався, наскільки маленькою»).— Не роби зі свого наближення таємниці. Співай бойових маршів, скільки душі заманеться. Треба, щоб у замку зачинили браму.

— А цей Торенів Квадрат — міцна фортеця?

— Доволі міцна. Мурована, стіни — тридцять футів заввишки, з квадратними вежами на кожному розі та з квадратною фортецею по центру.

— Мурів не спалиш. Як ми їх візьмемо? З нашою чисельністю нам і маленький замок не штурмувати.

— Станете табором під стінами та почнете збирати катапульти й облогові гармати.

— Це проти давнього звичаю. Хіба ти забув? Залізні воюють мечами й топорами, каміння вони не метають. Немає слави в тому, щоб заморити ворога голодом.

— Леобальд про це не знає. Побачить ця стара вівця, як ви зводите облогові гармати, у нього кров захолоне — почне мекати про допомогу. А ти притримай лучників, дядьку: нехай крук летить. Каштелян у Вічнозимі хоробрий, але від старості розум йому задубів, як тіло. Дізнається, що на одного з прапороносців його короля напав жахливий Дагмер Заяча Губа — збере всі сили й поквапиться Толгарту на допомогу. Це ж його обов’язок. А для сера Родрика обов’язок — понад усе.

— Його військо точно буде більшим за моє,— сказав Дагмер,— та й ці старі лицарі мудріші, ніж ти гадаєш, а то б до сивини не дожили. Ти готуєш битву, в якій нам зроду не перемогти, Теоне. Торенів Квадрат ніколи не впаде.

— А я,— посміхнувся Теон,— не Торенів Квадрат зібрався захопити.

Арія

В замку панували грім і гармидер. Вояки вантажили у фургони діжки вина, мішки борошна, в’язки щойно оперених стріл. Ковалі рівняли мечі, загладжували вм’ятини на кірасах, підковували дестрієрів і мулів-в’юнаків. Укидали кольчуги в барила з піском і качали горбкуватим Натічним двором, щоб добре вичистити. Вісовим жінкам треба було двадцять плащів зашити, а ще сотню випрати. У септі стовпилися на молитву можні й мізерні. За мурами розбирали намети й шатра. Зброєносці заливали з відер вогнища, а солдати повитягували наолієні бруски, щоб востаннє підгострити клинки. Шум накочувався, як прибій: коні форкали й іржали, лорди горлали накази, кіннотники лаялися, повії гризлися.

Нарешті лорд Тайвін виступав у похід.

Першим з капітанів виїхав сер Адам Марбранд — за день до решти. Він зробив з цього цілу виставу, гарцюючи на гарячому гнідому рисакові з гривою мідною, як і волосся самого сера Адама, що спускалося нижче плечей. Кінь був під бронзовою попоною, пофарбованою під колір вершникового плаща та прикрашеною вогненним деревом. Деякі з жінок у замку, проводжаючи сера Адама, схлипували. Віс сказав, що він чудовий вершник і мечник — найвідважніший з командирів лорда Тайвіна.

«От би він загинув,— подумала Арія, спостерігаючи, як він виїжджає за браму на чолі подвійної колони вершників.— От би вони всі загинули». Вона знала, що вони їдуть воювати з Робом. За роботою дослухаючись до розмов, Арія дізналася, що Роб здобув видатну перемогу на заході. Казали, що він спалив Ланіспорт чи то збирався його спалити. Чи то захопив Кичеру Кастерлі й узяв усіх на мечі, чи то обложив Золотий Зуб... але щось-таки сталося, це точно.

Віс змушував Арію бігати з повідомленнями зі світанку до сутінок. З деякими навіть доводилося виходити за межі замку, в болото й божевілля табору. «Можна втекти,— думала вона, коли повз неї гуркотів фургон.— Заскочити у фургон і зачаїтися, або ж затесатися серед повій — ніхто б мене й не зупинив». Може, вона б так і вчинила, якби не Віс. Він не раз і не два пояснив, що саме зробить з тим, хто спробує від нього втекти.

— Бити я вас не збираюся, ні. І пальцем не зачеплю. Прибережу вас для когорянина, атож, притримаю вас для Калічника. Звати його Варго Гоут, і коли він повернеться, він вам ноги повідрубує.

«Здох би той Віс!» — подумала Арія, бо поки він поряд, нічого не вдасться. Він тільки гляне на тебе — і вже занюхав, що в тебе на думці,— він сам так каже.

Але Віс і уявити не міг, що вона вміє читати, тож записок своїх ніколи не запечатував. Арія всі їх проглядала, але толку з них не було: то він посилає віз у комору, то у зброярню. В одній вимагалося виплатити гральний борг, от тільки лицар, якому вона передала записку, не зміг її прочитати. Коли вона переказала йому, що там написано, він хотів її вдарити, та Арія ухилилася, зірвала в нього з сідла пивний ріг у золотій оправі й утекла. Заричавши, лицар кинувся за нею, але вона ковзнула

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: