Гра престолів - Джордж Мартін
Їх було семеро проти трьох. Уві сні так само, як насправді. Але то були неабиякі троє. Вони чекали перед круглою вежею, маючи за спиною червоні гори Дорну і білі корзна, що віяли за вітром. На відміну від сімох, ті троє не були тінями: їхні обличчя горіли у пам’яті, мов викарбувані, навіть зараз. Пан Артур Дейн, Вранішній Меч, сумно посміхався. Руків’я його обіручника, Світанку, виглядало з-за правого плеча. Пан Озвел Вент стояв на одному коліні та нагострював свого клинка бруском. Поперек налобника його білого полив’яного шолома простяг крила чорний кажан — знак його дому. Між ними стояв старий грізний пан Герольд Вишестраж, Білий Бик, Регіментар Королегвардії.
— Я шукав вас на Тризубі, — мовив до них Нед.
— Ми там не були, — відповів пан Герольд.
— А якби були, то лихо б спіткало Узурпатора, — мовив пан Озвел.
— Коли Король-Берег відчинив ворота, пан Хайме убив вашого короля золотим мечем. А я дивувався, де це ви є.
— Ми були далеко, — відказав пан Герольд, — інакше Аерис зараз сидів би на Залізному Престолі, а наш невірний братчик — горів би у сімох пеклах.
— Я приступив до Штормоламу, щоб зняти з нього облогу, — сказав їм Нед. — Князі Тирел та Рожвин схилили прапори, а усі їхні лицарі зігнули коліна присягнути нам на вірність. Я був певний, що знайду вас там, серед них.
— Але наші коліна не згинаються так легко, — мовив пан Артур Дейн.
— Пан Вілем Даррі утік на Дракон-Камінь, з вашою королевою і принцом Візерисом. Я гадав, що ви утечете разом з ним.
— Пан Вілем — добрий лицар і вірний друг, — мовив пан Озвел.
— Але він не з Королегвардії, — додав пан Герольд. — Королегвардія не тікає.
— Ані тоді, ані зараз, — сказав пан Артур. І вдяг шолома.
— Бо ми давали обітниці, — пояснив старий пан Герольд.
Привиди Неда рушили уперед пліч-о-пліч із ним, тримаючи у руках примарні мечі. Їх було семеро проти трьох.
— Отже, починається, — мовив пан Артур Дейн, Вранішній Меч.
Він вийняв Світанок з піхов і ухопив обіруч. Лезо було бліде, як молочне скло, живе від світла.
— Та ні, — з сумом відповів Нед. — Закінчується.
Коли вони зійшлися, кружляючи у вихорі мечів і тіней, він почув крик Ліанни.
— Едарде! — кликала вона.
Буревій рожевих пелюстків пролітав по змережаному кривавими плямами небі, такому ж блакитному, як очі смерті.
— Пане Едарде, — знову покликала Ліанна.
— Я обіцяю, — прошепотів він. — Обіцяю тобі, Ліє.
— Пане Едарде, — пролунало ще раз від чоловіка у темряві.
Зі стогоном Едард Старк розплющив очі. Крізь високі вікна Башти Правиці струменіло місячне світло.
— Пане Едарде? — над ліжком стояла якась тінь.
— Скільки… часу?
Простирадла переплуталися, нога була розтрощена і складена у лубок. Тупий біль пронизав бік знизу догори.
— Шість днів та сім ночей. — Голос належав Вайонові Пулу. Управитель підніс келиха до вуст Неда. — Випийте, мосьпане.
— Що?…
— Проста вода. Маестер Пицель сказав, що вас мучитиме спрага.
Нед випив. Губи були потріскані й сухі. Вода здавалася солодшою за мед.
— Король залишив наказ, — повідомив Пул, коли келих спорожнів. — Він бажає говорити з вами, мосьпане.
— Назавтра, — відповів Нед. — Як зміцнію.
Він не міг бачити Роберта зараз. Сон полишив його слабким, наче кошеня.
— Ваша вельможносте, — наполягав Пул, — король наказав доправити вас до нього тієї ж миті, як ви розплющите очі.
Управитель похапцем запалював свічку біля ліжка. Нед стиха вилаявся. Роберт ніколи не відзначався терплячістю.
— То скажи йому, що я заслабкий до нього іти. Якщо він бажає зі мною говорити, матиму за щастя прийняти його тут. Сподіваюся, ти розбудиш його від здоровішого сну, ніж мене. І поклич мені… — він збирався сказати «Джорі», а тоді згадав, — …сотника моєї сторожі.
Алин ступив до опочивальні за мить по тому, як пішов управитель.
— Пане князю?
— Пул каже, що минуло шість днів, — мовив Нед. — Мені треба знати, як ся маємо.
— Крулеріз утік з міста, — повідомив Алин. — Кажуть, дременув аж до Кастерлі-на-Скелі, до свого батька. Байки про те, як пані Кетлін схопила Біса, чути на кожному розі. Я додав варти, з вашої ласки.
— Ти добре зробив, — запевнив його Нед. — Що з моїми дочками?
— Вони сиділи коло вас усі дні, пане. Санса тихо молилася, а Ар’я… — Він завагався. — Вона не вимовила ані слова, відколи вас принесли. Люта малеча, мосьпане. Зроду не бачив такого духу в маленькій дівчинці.
— Хай що станеться, — мовив Нед, — мої дочки мають бути в безпеці. Боюся, усе тільки починається.
— Їм ніхто не зашкодить, мосьпане Едарде, — запевнив Алин. — Я покладу на це власне життя.
— Джорі та інших…
— Я віддав їх мовчазним сестрам, щоб відіслали на північ до Зимосічі. Джорі бажав би лежати поруч зі своїм дідом.
З дідом, бо Джорін батько був похований на далекому півдні. Мартин Касель загинув разом з усіма іншими. Пізніше по тому Нед зруйнував вежу і пустив її скривавлене каміння на вісім поховальних курганів, що з’явилися на гребені гори.
Кажуть, що Раегар називав те місце Баштою Втіхи, та Недові гірчив кожен спогад про нього. Їх було семеро супроти трьох, але лише двоє змогли поїхати звідти живими: сам Едард Старк і малий болотник Горолан Троск. Недобре знамення: бачити той самий клятий сон через стільки років.
— Ти правильно вчинив, Алине, — саме казав Нед, коли повернувся Вайон Пул.
Управитель низько вклонився.
— Їхня милість перед дверима, ясновельможний пане, і пані королева з ними.
Нед підтяг себе вище у ліжку, здригаючись від болю у нозі. Приходу Серсеї він не чекав; її поява не віщувала нічого доброго.
—
