Гра престолів - Джордж Мартін
Пул нечутно зник з очей.
Король з’явився вдягнений неабияк: на ньому був чорний оксамитовий жупан з вінчаним короною оленем Баратеонів, вигаптуваним на грудях золотою ниткою, та парчова делія з коміром, помережаним чорно-золотими клітинами. У руці король тримав глек вина, і обличчя його вже пашіло від випитого. За ним увійшла Серсея Ланістер, з коштовною діадемою у волоссі.
— Ваша милосте, — привітався Нед. — Даруйте мені, та я не можу встати.
— Байдуже, — насупився король. — Вина хочеш? Вертоградське. Гарний збір.
— Хіба що невеличкого келиха, — відповів Нед. — У голові ще шумить від макового молочка.
— Будь-хто на вашому місці вважав би за щастя досі мати голову на плечах, — заявила королева.
— Помовч, жінко! — гримнув Роберт і налив Недові келих вина. — Нога ще болить?
— Трохи, — відповів Нед.
Голова у нього паморочилася, та не можна було виказувати слабкість перед королевою.
— Пицель божиться, що заживе чисто, як і було, — вишкірився Роберт. — Гадаю, ти знаєш, що наробила твоя дружина?
— Знаю, — Нед сьорбнув трохи вина. — Моя пані дружина безвинна, ваша милосте. Про все, що вона зробила, наказ віддав я.
— Я цього не схвалюю, Неде, — прогарчав Роберт.
— За яким правом ви посміли торкнутися мого родича? — завимагала Серсея. — За кого ви себе маєте?
— За Правицю Короля, — відповів Нед з крижаною поштивістю. — Призначеного вашим ясновельможним чоловіком зберігати королівський мир і відправляти королівський правосуд.
— Так, ви були Правицею, — почала Серсея, — але зараз…
— Помовч! — гарикнув король. — Ти запитала і отримала відповідь.
Серсея підкорилася з холодною люттю, і Роберт знову обернувся до Неда.
— Кажеш, зберігати королівський мир. Отаким робом ти зберігаєш мій мир, Неде? Семеро людей убито…
— Восьмеро, — зауважила королева. — Трегар помер цього ранку від удару, якого йому завдав князь Старк.
— Викрадення на королівському гостинці та п’яні бійки на моїх вулицях, — мовив король. — Я цього не дозволю, Неде.
— Кетлін мала поважну причину захопити Біса…
— Сказав, не дозволю! До дідька її причини. Ти накажеш їй відпустити карлика негайно, а ще замиришся з Хайме.
— Трьох людей вбили в мене на очах, бо Хайме Ланістерові, бач, заманулося мене «покарати»! Я маю це забути?
— Не мій брат почав цю сварку, — мовила Серсея до короля. — Князь Старк повертався п’яний з дому розпусти. Його люди напали на Хайме з вартою саме тоді, коли його дружина запопала Тиріона на королівському гостинці.
— Ти мене трохи знаєш, Роберте, — мовив Нед. — Запитай пана Баеліша, якщо мені не віриш. Він там був.
— З Мізинцем я говорив, — відповів Роберт. — Він стверджує, що поїхав по золотокирейників раніше, ніж почалася бійка, та визнає, що ви-таки поверталися з якогось бурдею.
— Якогось бурдею?! Пролупи очі, Роберте, я туди їздив побачити твою доньку! Її мати дала їй ім’я Барра. Вона схожа на ту першу дівчинку, яка народилася від тебе, коли ми ще парубкували разом у Долині.
Кажучи це, він дивився на королеву. Її обличчя нагадувало маску, нерухому і бліду, без жодних почуттів.
Роберт зашарівся.
— Барра… — пробурчав він. — То вона так хотіла мене потішити? Клята дівка. Я гадав, у неї більше глузду.
— Їй років п’ятнадцять, чи й менше, вона — повія, а ти думав, у неї є глузд? — витріщився на нього Нед. Нога почала мучити його, дедалі важче ставало зберігати спокій. — Дурна дитина закохана у тебе, Роберте.
Король зиркнув на Серсею.
— Такі балачки не для вух королеви.
— Її милості однак не сподобається те, що я скажу, — відповів Нед. — Мені повідомили, що Крулеріз втік з міста. Дай мені дозвіл повернути його для суду.
Король побовтав вино у своєму келиху, розмірковуючи. Тоді зробив ковток.
— Ні, — відповів він. — Покладемо цьому край. Хайме вбив трьох твоїх людей, а ти — п’ятьох його. Все, годі.
— Оце так ти розумієш правосуд? — спалахнув Нед. — Добре, що я більше не твій Правиця.
Королева поглянула на чоловіка.
— Якби хтось насмілився розмовляти отак з кимось із Таргарієнів…
— Ти вважаєш мене за Аериса? — перебив Роберт.
— Я вважаю тебе за короля. Хайме і Тиріон є також і твоїми братами, бо за законами шлюбу подружжя поділяє між собою всі родинні зв’язки. І ось одного Старки вигнали, а іншого ув’язнили. Ця людина безчестить тебе кожним своїм подихом, а ти переминаєшся тут, питаючи в неї про ногу і пропонуючи вино?!
Обличчя Роберта стало темне від гніву.
— Скільки разів я маю казати тобі припнути язика, жінко?
Обличчя Серсеї так і просилося на полотно маляра як втілення презирства.
— Як же з нас двох познущалися боги, — мовила вона. — За всіма правами, ти мав би носити спідниці, а я — обладунки.
Чорний від люті, король завдав їй страшного удару тилом долоні у бік голови. Серсея Ланістер перечепилася об столика і важко впала, та не крикнула і не розплакалася. Її тендітні пальці погладили щоку, де бліда гладка шкіра вже починала червоніти. Назавтра синець мав укрити половину обличчя.
— Я носитиму його як почесну відзнаку, — проголосила вона.
— Носи її мовчки, бо вшаную ще однією, — пообіцяв Роберт і гукнув варту.
До кімнати ступив пан Мерин Трант, високий і урочистий у своєму білому обладунку.
— Королева стомилася. Проведіть її до опочивальні.
Лицар допоміг Серсеї піднятися і вивів її без жодного слова.
Роберт потягнувся за глеком і наповнив собі келиха знову.
— Бачиш, що вона зі мною робить, Неде.
Король присів, тримаючи келиха з вином у долонях.
— Моя покірна дружина. Мати моїх дітей. — Гнів залишив його. У очах короля Нед бачив сум і переляк. — Не треба було мені її бити. Це я… не по-королівському.
Він подивився на свої руки, неначе не впізнавав їх.
— Я завжди був сильним… ніхто не міг встояти переді мною, ніхто. Та як перемогти те, що неможливо вдарити?
Присоромлений король похитав головою.
— Раегар… Раегар переміг, дідько його забери. Я ж убив його, Неде. Я загнав йому вістря келепа крізь чорний панцир просто у його
