Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Спи, Руто, – сонно прошепотів Гера, – все спо...

Він не договорив, диліжанс тряхонуло так, що, якби не паски безпеки, ми б упали на підлогу. Альг відстебнувся.

– Германе, накопичувачі залишилися?

– Один, – витягуючи з кишені амулет, відповів Гера.

– Тримай його напоготові. Я частково відновився.

– Я можу все спалити. Тож, лови.

Амулет сховався в кишені Альгіна. Диліжанс завмер у повітрі. Здавалося, що грифони зависли й не рухалися. До нас долинала лайка погонича з бандитом. У мене не було сумнівів, що це залишки банди Врадамара. Можливо, Вася з сищиками пов’язали не всіх. Пролунав оглушливий крик грифонів, диліжанс пішов убік, потім різко вгору. Альг упав на підлогу і скотився під наші сидіння. Пристебнута Кхибра вчепилася в сидіння і, зблідла від страху, не могла навіть скрикнути.

Герман відстебнув пасок, двома руками схопився за Альга і ривком допоміг йому вибратися. Я теж відстебнулася і пересіла на кілька сидінь убік. Погоничу вдалося вирівняти диліжанс.

– Кхибро, сядь поруч з Рутою, – скомандував Гера. – Альг, ти як?

– Живий, – сплюнув кров із розбитої губи Альгін. – Які насичені вихідні.

Він спробував видавити щось на зразок усмішки, але вийшов вишкір. Дверцята рвонули. Ми помітили, як грифон бандита злякано змахнув крилами й різко пішов праворуч.

– Там маг, можливо, повітряник, – шепнув Альгін, дивлячись на двері. – Звичайна людина не зможе відкрити магічний замок.

– Або погонич у змові з бандитами, – вголос припустила я.

Друзі вирячилися на мене.

– Може ти подумаєш, і перейдеш на детективний? – абсолютно серйозно запитала тролиця.

– Отакої, я просто припускаю, що й таке може бути. До речі, погонич той самий, що був і минулого разу. Альгін, чи є заклинання, яке на відстані може зняти чи розвіяти магічний захист?

Хлопці перезирнулися.

– Є. Щуп кракена. Воно пробиває захисний купол, як горіхову шкаралупу.

– Водник, – видихнув Герман. – Причому сильний.

Поки хлопці вирішували, як знешкодити мага, диліжанс знову сильно тряхнуло. Мені пригадався кінець літа і те, як застудилася сирена. Тоді теж хтось пробив захист, але на драконі. Що якщо це один і той самий маг? Якщо Герман каже, що маг сильний, то не виключено, що застуда Саалліанни його рук справа. А якщо вони взагалі намагалися її вбити? Відповідь прийшла сама: захотіли б убити – вбили. А так, просто налякали. Кого, сирену? Або... хребтом пробіг легкий морозець страху. Можливо, це змова проти короля. Свої здогадки я вирішила поки що тримати при собі. Доти, доки Альгін не відповість на мої запитання, я з ним ділитися не збираюся. Краще порадимося з Ліком і Германом. Якщо без пригод доберуся до гуртожитку.

Може комусь це здасться смішним, але мені буде дуже шкода втраченої їжі. Тато стільки праці вкладає в кожен продукт!...

Думки обірвалися. Диліжанс знову тряхнуло. Цього разу, якби не паски, якими хлопці закріпили кошик, то продукти розлетілися б по салону.

– Пресвітлі боги! Рятуйте Шафранчика! – пролунало десь згори. Нарешті фамільяр дав про себе знати.

Дверцята рвонули й в диліжанс увійшов... Лавр? Шафран не жартував, коли сказав, що шершні постаралися – пика справді окривіла на обидва ока.

– Не чухайся! – пролунав другий голос за вікном, який зливався з шумом крил грифона злодіїв. – Швидше! І перевір, чи є в них з собою жрачка!

Лавр, дивлячись на нас, посміхнувся. Зате я розреготалася. Не втрималася і Кхибра. Видовище було те ще! Уявіть собі людину з вузенькими щілинками замість очей і губами як дві сардельки.

– Ох і пиця в тебе! – не втримався від шпильки клоп.

– Фто фкафаф? – прошепотів Лавр. – Фто фе фкафаф?! Фи Футка?! – він уставився на мене.

Я перевела подих.

– Ти ба, який красень, хоч картини з тебе пиши, Лаврик. Щоб неслухняних дітей лякати.

– Або в бродячому цирку за гроші показувати, – реготнула Кхибра. – Подумай, це непогана кар’єра!

– Фнуффяєфесь?!

– Лавре, якого хріна ти там вошкаєшся?! – знову почувся голос зовні.

– Хфоші і фолофо! Фифро!

Ми знову покотилися зі сміху.

– Воші та що? – перепитала я. Ми ледь не плакали з його вимови.

Але гадюченя принюхалося і подивилося на кошик з їжею. Ага, зараз я його тобі віддам! Розкачуй сардельки далі, бажано ще парочкою шершнів. Шафран немов уловив мої думки, сів на розпухлу губу Лавра і...

– Фу! Фмеффюфька! Фу! – Лавр намагався скинути Шафрана, прикриваючи ніс рукавом сорочки.

– Сам ти «фмеффюфька»! – передражнив його клоп. – А я чистої шляхетної крові! Справжній щитник!

– Закінчуй із ним, – тихо шепнув Гера.

Альг кивнув і щось пробурмотів. З його пальців зісковзнула тонка нитка, яка обвила ноги Лавра. Альгін підніс долоню до губ і дмухнув. Нитка, немов перекушена, обірвалася і впала вниз.  Лавра різко викинуло геть.