Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Батя опустився на лавку поруч зі мною і заговорив тихим і глухим голосом, голос, здавався чужим, немов я його чула вперше в житті.

– Треба було раніше тобі про все розповісти. Та тільки ніяк не знаходився потрібний момент. Думав, що коли повезу тебе на станцію, зможу розповісти, а виявилося, ні... Даруй мені, Руто...

– Хто мої справжні батьки? – Шок минув, усередині все заспокоїлося.

Батько зітхнув, важко давалася йому ця розмова.

– Мій брат Єгор навчався в академії. Він був би цілителем... Там він закохався в неймовірну дівчину. Між ними спалахнули почуття. Твоя мати, Оуелла́на – напівельфійка з давнього роду Сонценосних ельфів. Вона разом з Палажкою навчалася на тому ж факультеті, що й твоя бабуся, – він замовк. Дуже важко йому було казати те, що стільки років приховував. – А тепер в академії навчаєшся і ти. Ти не успадкувала гострих ельфійських вушок, але маєш дар творити чари на кухні.

Я хотіла спитати його про маму, але він не дав.

 – Потім поставиш запитання, – побачивши моє бажання розпитати, сказав батя, – дай мені виговоритися. Я всі ці роки жив надією не за таких обставин розповісти тобі правду, – він перевів подих. – Єгор з Оуелланою побралися. Вона вже носила під серцем тебе і будувала плани, що обов’язково відкриє власну пекарню. Хліб у неї був знатний. Король наполягав, щоб вона працювала на нього, але Оуеллана була надто волелюбною, щоб підкорятися чиїмось указам.

Я гірко усміхнулася. Бабуся, а потім і мама відмовилися працювати на королівський двір.

– До речі, тоді в академії навчалися за гроші. Ніякого королівського утримання не було. Люди не хотіли влазити в кабалу ненажерливості й неробства молодого Еріка Гульвіси. Мріям твоєї матері не судилося збутися... Вона пішла до Айгронісу відразу ж після того, як народила тебе. Вона встигла дати тобі тільки ім’я – Рута. Брат не встиг врятувати її – його послали до Аліандевії. Він побудував портал, але той зламався... Єгор загинув того ж дня, що й Оуеллана. Вони обидва тепер в Айгронісі... Рід напівельфійки не визнав тебе, для них ти бруднокровка.

Я мовчала. Досі не розумію – як можна відмовитися від рідної крові, навіть якщо вона народилася від людини, а не ельфа? До того ж моя мати була лише наполовину ельфійкою! Як так?!

– Твоя бабуся вмовила мене залишити навчання. Якщо боги посилають випробування – його треба пройти. Мені нічого не залишалося, як заприсягтися Рокнесгер, що вирощу і виховаю тебе як рідну доньку... Богиня почула мою клятву і послала, як мені тоді здавалося, добру дівчину. Я познайомився з Христею. Вона була дуже бідна і, як мені здалося, доброзичлива і милосердна до чужого горя. Каюся, я справді стояв перед нею на колінах, благаючи прийняти тебе як рідну... З знав би я, чим це все обернеться, закусив би вудила і сам би виховав...

– Від долі рогожкою не накриєшся, – повторила я слова Горпини й пригорнулася до батька. – Ти зробив усе, щоб я була щаслива. Ти – мій батько. Ти. Мій. Батько. – Чеканила я слова. – Що б у житті не сталося – ти для мене найрідніша і найближча людина.

– У тебе золоте серце... донечко, – батя обійняв мене. – Подивися, які в тебе друзі. Справжні. Як і ти.

Я усміхнулася. Друзі в мене справді найкращі.

– Дякую вам за сина, хлопці, – утер сльозу батько. – Якби не ви... не стало б у мене сьогодні Єрошки... Руто, ти на Христю не злись. Вона у нестямі від горя, от і несе нісенітниці. Не думаю, що в неї така чорна душа.

Я кивнула. У тиші, що повисла, почулося знайоме дзижчання крил. На руку приземлився клоп.

– Руточко, я вже все знаю. Бідолашна моя дівчинка, – клоп перебирав лапками, виліз на щоку і, розправивши крила, спробував мене обійняти. – Дуже вам співчуваю.

Я схлипнула.

– Але в мене хороші новини.

Я скосила очі на Шафрана.

– Твій вірний фамільяр домовився з парочкою шершнів. Цього мерзотника називатимуть Кривий Лавр. Пику вони йому добряче натовкли. Замість очей – дві щілинки, щуриться тепер, як кріт. І губи як оладки. Думаю, місцеві панянки це оцінять.

Лише мить стояла тиша. Першою реготнула Кхибра, за нею я. Потім не втримався батько. І невдовзі ми всі реготали. Хоч одна гарна новина за сьогодні.

– Може, розкажеш, де твоя коса і чому якогось Лавра називають тепер Кривим? – торкнув мене за плече Герман.

– Коса моя ось, – я потягнулася за сумкою і дістала з неї сорочку. Витягнувши косу, я віддала її баті. – Продаси. Вам зараз знадобляться гроші.

Він зітхнув і забрав косу разом із сорочкою.

– А обрізав її вчора мій невдалий жених. Помстився за те, що я відмовилася за нього заміж виходити. І ще на станції в око при всіх засвітила.

– Де цей виродок? – у Альгіна ходором ходили жовна.

– Де його будинок? – стискаючи щільно губи, запитав Герман.

– Годі! – виставила вперед долоню Кхибра. – З ним учора розібралися вже. І Шафран сьогодні «допоміг». З нього досить. Не потрібно об усяку мерзоту руки марати. Що ви йому зробите? Будинок спалите? Там його рідні живуть. Він і так став вигнанцем. Нехай іде під три чорти й живе як хоче. Правильно я кажу, Руто?