Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Фонтан? – зблідла подруга і всілася на ліжко.

Я все зрозуміла. Мабуть, вона загадала бажання, щоб у ній прокинулося магічне джерело. Будь ласка, здобувайте – не ридайте. А я що? Невже це Альгін?! Ні, не може бути. Інтуїція на все горло кричала, щоб я не вірила тому, що сталося, це не він. Потрібно, щоб емоції вляглися, тоді включиться розум. Доти, доки я не отримаю відповіді на свої запитання, я не прийму рішення. І нехай прокляті метелики в животі не танцюють!

– Богрісе, ходімо. Шрам не буде нас чекати. Знову буде на горіхи, тоді вліплять ще три штрафні дні патрулювання. А мені ночами спати хочеться, – сказав Гера і знову якось дивно подивився на мене.

– Дякую, – пробубніла я. – Тобі, Германе, окрема подяка. Ти вмовив їх прийти. Знаю, що Альгін у житті б не погодився, як і Богріс.

Гера усміхнувся, Богріс фиркнув, а Альг стиснув кулаки так, що побіліли кісточки. Ой, здається, я знову щось не те сказала. Не вистачало бійки в нашій кімнаті.

– Альгін, і тобі... спасибі... За все, – я не стала конкретизувати. Зрозуміє.

Він розтиснув кулаки й коротко кивнув. Не прощаючись, хлопці вийшли з кімнати.

– А я й не знав, що ти така спокусниця, – знову подав голос фамільяр.

– Зараз мене хтось доведе, і я дійсно спокушуся і когось трісну капцем, як таргана! – я покосилася на Шафрана, який, сидів на рушнику і потирав лапки, наче нічого і не було.

– Руто, вибач, я хотіла як краще, – прошепотіла Кхибра. – Як ти думаєш, усі таргани зникли?

– Угу, – тільки й відповіла я.

– Ти образилася? – допитувалася тролиця.

– Ні.

І коротко розповіла, що сталося, коли по мені поповз тарган, а я розплющила очі, щоб скинути його і осліпла від яскравого спалаху світла. І як потім Альгін повернув зір.

– Він бачив мої груди, – почервонівши, видихнула я.

– І що? – здивувалася Кхибра. – Весь Ситів їх бачив. І Вася в тому числі.

– Вася!.. – жахнулася я, згадавши себе в ролі сирени, й прикрила рот долонею. Він же ж не забув! – Кхибро, я найпорочніша жінка Ситова! – я помовчала. – А ще... я голою дупою плюхнулася Альгіну на руки.

– Ну не їжака ж ти сіла! –  «підбадьорив» Шафран.

Замість співчуття тролиця розреготалася разом з клопом. Причому останній завалився на спину і смішно дригав лапками у повітрі.

– Дякую за підтримку! – образилася я. – Замість того, щоб заспокоїти і спростувати мої ж слова, ви наче змовилися і іржете як коні!

Сміх тільки посилився. У двері постукали. Я квапливо засунула руки в рукави халата і загорнулася, зав’язуючи пояс. Кхибра, витираючи сльози, відчинила двері. Почувся невдоволений дівочий голос:

– Скільки можна іржати? Увесь вечір я намагаюся зосередитися на заклятті, а ви своїм вереском, криком і сміхом мені заважаєте.

– Вибач, – щиро сказала Кхибра.

– Вибач? Та я поскаржуся на вас коменданту!

– Крихітко, не нервуй! Життя одне, а заклинань безліч! До ранку ще стільки часу, встигнеш вивчити! – втрутився Шафран.

– Хто це? – злякалася дівчина.

– Хе-хе! Твоя совість! – остаточно добив її клоп.

Я почула тільки кроки, що швидко віддалялися.

– Хто це був?

– Не знаю, – знизала плечима тролиця. – Хтось зверху.

Ми вляглися спати. Шафран заснув моментально, до того ж цей гад ще й хропів.

– Руто, ти бачила, як Герка з Альгом на тебе дивилися, – тихо запитала Кхибра.

– Угу.

– І кого вибереш? – тролиця перевернулася на живіт і підім’яла подушку, щоб бачити мене.

– Не знаю, – чесно відповіла я і важко зітхнула. – У Альгіна дуже приємні руки. Сильні й ніжні.

– Ще б пак, таке золотце зловити, – сонно проплямкав клоп.

– Замовкни! Інакше завтра точно віднесу на жертовник!

– Хрр!.. – пролунало з подушки.

– Знаєш, Кхибро, я раніше думала, що кохання – це табун метеликів у животі і всяке таке. От із Лавром цей табун носився в мені туди-сюди. І серце шалено калатало, і бачити його постійно хотілося. А хлопці... не знаю. Вони обидва хороші. Хоча... від його дотику цей табун прокинувся і... досі носиться.

– А я голосую за ельфа. Хрр!..

– Зараз я проголосую проти клопа! – пригрозила я Шафрану.

– Нічого не можу тобі ні сказати, ні порадити, – зітхнула Кхибра. – Я ніколи не закохувалася. Красунчик до уваги не береться. Це спалах. І просто моя дурість. Так, так як він мене ніхто не цілував, але ж... і я не цілувалася до нього ні з ким. Тож мені нема з чим порівнювати. І навіть не уявляю собі цей табун метеликів.

– Я б на твоєму місці переключився... – почав було фамільяр.

Але я його різко перервала:

– На жертовник!..

– Хрр!..