Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Секунду, – професорка Грехем накреслила в повітрі якийсь знак і каша зникла.

– Як це ви зробили?

– Ваша каша вирушила на скотний двір. Думаю, що свинки залишаться задоволені. А ваша каша, – вона подивилася на Міларунн, – вирушить до вас у кімнату. Можете з адептами влаштувати другу вечерю. Думаю, охочих буде більш ніж достатньо.

Білочка розпливлася в усмішці.

– Ми перші прийдемо, – запевнили близнюки.

Після прибирання ми вирушили в гуртожиток. Вечерю скоріше за все ми пропустимо. Та й зі Скріраніелем потрібно зустрітися. Я одягла улюблену спідницю і кофтинку з довгими рукавами, й злегка підфарбувала губи рожевим блиском, який тато подарував на день народження. Тролиця вдягла ельфійську сукню, я теж дала їй блиск, щоб Кхибра виглядала ще краще, вона із задоволенням нафарбувала губи. Ми вирішили йти до Скрираніеля простоволосі. Нащо ховати таку красу?

Магоптах повідомив, що ельф чекає на нас у «Місячній росі». Прогуляємося, поспішати нікуди, все одно зустріч тільки через годину. Помилуємося фонтаном, може, загадаємо ще одне бажання.

У дворі зустріли Альгіна з Герою. Вони дивилися один на одного як некромант на небіжчика. Побачивши нас, хлопці застигли.

– Ви куди? – роздивляючись мене з голови до ніг, запитав Альг.

– Гуляти, – знизала я плечима.

– Ти... ти дуже гарна сьогодні, Руто, – видав він.

– А вчора я була іншою? Кривою, огидною, бридкою? І місяць тому я теж була так собі, а сьогодні ти раптом роздивився?

Альг зблід. На обличчі не залишилося і сліду від учорашнього вечора. Не варто було йому грубіянити, але образа не минула. Хотілося додати, щоб він ішов до Ютари і співав їй пісні про красу.

– Ти завжди була красивою, – Герман не зводив із мене захопленого погляду.

– Дякую, – от йому я подарувала найщирішу усмішку.

– У тебе неймовірна спідниця.

– Подарунок дуже дорогої людини, – загадково посміхнулася я.

– Може вас провести? – запропонував Альгін.

– Не варто. Для нас замовили столик у «Місячній росі». Ходімо, Кхибро, не варто спізнюватися.

І ми, гордо задерши голови, пройшли мимо вражених хлопців. А минувши браму, розреготалися.

– Ти бачила їхні обличчя? – веселилася я.

– Ага! По-моєму, Герці дуже личить блідість.

– Як і Альгіну!

У прекрасному настрої ми дійшли до фонтану. Витягнувши монету, я знову довго роздумувала над бажанням. Стати найкращою адепткою академії? Це й так у моїх руках. Таємниця медальйона поступово розкривається. Може, варто загадати нарешті щось особисте? Так, я знаю, що проігнорувала це бажання минулого разу. І що з того? Любов навчанню не перешкода. Скільки можна озиратися на свій невдалий шлюб? Мені не потрібен натовп шанувальників. Мені потрібен один, але коханий чоловік. Щоб кохання було взаємним, щоб ми дивилися в один бік і могли простягнути один одному руку тоді, коли це буде потрібно. І прожити з ним довгі роки, і постаріти, і виховати дітей, а опісля внуків... Я заплющила очі. «Якщо на це є ласка богів, то нехай усе здійсниться для мене з найбільшою користю!» – прошепотіла я і кинула монетку у фонтан. Цього разу золота рибка не вистрибнула. Кхибра теж кинула монетку й уважно вдивлялася в струмені води. Рибки носилися веселою зграйкою, але не поспішали вистрибувати. Ми перезирнулися і зітхнули. Гаразд, нехай буде як буде. І щойно ми зійшли з бортика, як рибки одна за одною вискочили з води й золотою стрічкою знову пірнули у вируючу воду фонтану.

– Руто! – очі Кхибри сяяли від щастя.

– Це знак! – сказала я.

Ми взялися за руки, та як маленькі дівчатка, підстрибуючи, побігли алеєю парку, вглиб, де була ресторація.

У «Місячній росі» було багацько народу. Але нас провели до вікна, де сидів Скріраніель. Він встав і поцілував нам руки. Усміхнений ельф-офіціант допоміг сісти. Скріраніель зробив замовлення, як і минулого разу – вересове морозиво з лавандою і шоколадною патокою. Щоправда, замість лимонаду – гарячий шоколад із мигдальною крихтою і м’ятою. Сказати, що ми накинулися на вишукані солодощі, просто – промовчати. Це було настільки смачно, що душа співала від задоволення. Ельф розплатився. Ми пили дрібними ковточками шоколад і ледве стримувалися, щоб не лизнути стінку чашки, де щільним шаром залишалися ласощі. Я придумала і схопила ложечку. Кхибра скористалася моїм прикладом. Скріраніель повісив полог німоти.

– У тебе важлива справа, Руто, якщо ти шукала зустрічі зі мною?

– Так, – знехотя відсуваючи від себе чашку, відповіла я. – Тітка Пелагея... Вона сказала, що таємниця медальйона не її. Тоді чия? І чому бабуся віддала його мені, а не їй?

Ельф злегка відсунувся, переводячи погляд із Кхибри на мене.

– Вона мені як сестра, – сказала я. – Можете сміливо говорити при ній.

Скріраніель кивнув.

– У рубіні укладена кров твого роду: батьків, бабусі й… богині. Він зветься Поклик Крові.

Так ось що мав на увазі Зурмс! Але... дивна здогадка шпигонула мене – невже це кров Маруни?