Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Чим це у вас так смачно пахне?

– Заходьте, адепт... – пані Ліонелла зам’ялася, не знаючи його імені.

– Лікраніель, – підказав ельф і швидко увійшов до аудиторії. – Шнурочки-огірочки, як у вас тут гарно!

– Будете дегустувати каші? – підморгнула пані Грехем.

– Звичайно! Можна було б і не питати!

Вона дала йому ложку. Лік, смішно прицмокуючи, смакував нашими виробами. Йому все сподобалося, крім каш близнюків. Ті зовсім зажурилися.

– Не засмучуйтеся, – спробувала втішити їх я. – Це ж тільки початок. І в нас не тільки каші будуть, правда, пані Ліонелло?

– Звичайно! Рудик, Вальдек, що у вас найкраще виходить?

– Риба, – усміхнувся Вальдек.

– І птиця, – додав Рудик.

– Чудово!

– А я вмію робити тільки десерти, – почервоніла Білочка.

– Чудово, адептка Світла! Бачите, як усі ми можемо допомагати одне одному й доповнювати? Запам’ятайте на все життя: ми всі – колеги, не суперники і не вороги. Кожен із вас відкриє свою справу, коли закінчить академію. І якщо хтось потребуватиме допомоги, то не відмовляйте, допомагайте. Кулінарія – праця колективна. Навіть якщо ви вигадуєте нові рецепти, вони створюються на базі тих, які вже існують. А їх створили до вас. Тому, завжди допомагайте один одному. А ось стороннім вибовкувати секрети не варто. До вас у заклад перестануть ходити. Ще й з рук до рук піде рецепт. Бачите, як усе непросто?

Ми підтакнули. А Лік наминав кашу за обидві щоки. Ми з Кхиброю переглянулися і розсміялися.

– Не луснеш? Куди в тебе стільки лізе? – почула я знайомий голос і почала оглядати себе – так і є, Шафран сидів за одворотом рукава.

– Хто це сказав? – ледь не подавившись, запитав Лікраніель.

– Намісник богинь і великий вихователь безгрішних душ, пан Шафран! – клоп виповз на стіл і втупився на ельфа.

Пані Ліонелла з цікавістю роздивлялася фамільяра.

– Пам’ятаю я одну адептку, у якої фамільяром був їжак. Кумедна вийшла парочка. Відчуваю, що вам, Рута, пощастило не менше.

– Так, – тільки й змогла сказати я. А потім звернулася до «намісника»: – Будеш мудрагелити та лякати моїх друзів, відправлю додому. До богинь.

– Хе–хе, я пожартував, – поквапливо забігав по столу клоп.

– Дивись мені, – погрозила я йому пальцем.

Група разом із Лікраніелем оточили Шафрана й розглядали його.

– Який кумедний! – усміхнулася Білочка. – Мене звати Міларунн, можна Міла або Рунн.

– Або Білочка, – продовжив щитник. – Я чув, як тебе називають.

Вона розсміялася.

– Можна й Білочка!

– Це близнюки Рудик і Вальдек, – представила Кхибра наших хлопців.

– Вони не близнюки. Несхожі, – зробив висновок клоп. – Брати – так. Близнюки – ні.

– Тобі видніше, – не став сперечатися Вальдек.

– А це Лікраніель. Можна – Лік.

– Вухате диво, – підбіг до ельфа фамільяр і помацав його вусиками. – Від тебе смачно пахне.

– Назвеш мене ще раз вухатим – відправлю до прабогів, – пригрозив ельф.

– Які ви всі агресивні! Слова не дають сказати малятку клопу. Ось ображуся і буду всіх кусати ночами. Бе-бе-бе!

Тепер сміялися всі, навіть пані Ліонелла витерла сльози.

– До речі, вищий, а як це ти дозволяєш скорочувати своє ім’я? – пропищав клоп.

– А чому ні? Я ж не вдома.

– Зрозуміло, що нічого незрозуміло.

Пані Ліонелла похитала головою:

– Адептка Морошкіна, перше попередження: фамільяра в академію не брати. У вас будуть певні пари, де вони вам знадобляться. Але це – на п’ятому витку. А поки що, нехай розважає вас у гуртожитку.

Не встигла я й слова сказати, як нахабний фамільяр вставив свій мідячок:

– Я ж казав тобі: давай залишуся вдома. А ти – ні, ходім зі мною, там так цікаво, тобі сподобається.

– Шафране, не нахабствуй, – підключилася Кхибра. – І не бреши. Будеш брехати, накладемо на тебе якесь заклинання, щоб ти впав у сплячку на кілька років.

– Ви пил на парі прибрати не змогли, а ще вищими заклинаннями погрожуєте!

– Шафран! – я грізно подивилася на клопа.

– Замовкаю, Руточко, я ж жартую, – фамільяр злетів і сів мені на плече.

Ельф подякував нам за частування, пообіцяв забігати, якщо й надалі будуть його смачно годувати.

– Що ж ви тільки з двох казанів кашу з’їли?

– Вона була найсмачніша, – почервонів Лік і кінчик його вуха кумедно смикнувся.

– Ось так, адепти. Заняття закінчено. Приводьте до ладу кухню.

– А це куди? – роздратовано запитав Вальдек, показуючи на його з Рудиком котли.