Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Після обіду пішли на пару з побутової магії. Професорка Діана Данн навчала нас заклинання чистоти. Ми всі намагалися прибрати пил. І... ні в кого нічого не вийшло. Викладачка сказала, щоб ми не засмучувалися. Це не означає, що ми безталанні, просто магічна сила слабенька. Скоро буде ініціація і ось тоді джерела прокинуться. Ми все це відчуємо. А зараз треба трохи попрактикуватися. Для цього заклинання багато сили не потрібно. Впорається кожен з нас.

Наступною була пара зіллєваріння. Ми вивчали простий рецепт охолоджувального зілля. Виявляється, ці зілля користуються величезною популярністю в Аліандевії, де вдень ніхто не працює. Столиця Шиараттали веде нічне життя. Не тому, що вулиці переповнені упирями та іншою нечистю, яка, до речі, боїться сонячного проміння, а тому що там надто спекотно. Старі люди кажуть, що раніше цей острів був батьківщиною драконів.

Зілля в нас із Кхиброю вийшло дивним. По-моєму, ми переплутали послідовність інгредієнтів. І тепер воно постійно покривалося крижаною скоринкою, яку доводилося весь час проламувати.

– У якому порядку ви клали інгредієнти? – з цікавістю запитала пані Діана.

Ми перерахували. Вона посміхнулася.

– Адептки, я вас вітаю! Ви можете патентувати ваш винахід! Гадаю, що шиараттальці по достоїнству оцінять його! Запишіть у свої рецептурні зошити перший авторський рецепт!

Лікраніель підняв угору великий палець. Ельф радів за нас з Кхиброю. Одногрупники теж розділили з нами радість, а от стихійники зовсім не зраділи цьому випадку. Кілька дівчат скривилися, немов ми їм кислиць дали скуштувати. Та й Маруна з ними!

Ми з Кхиброю відкрили свої зошити рецептів, записали черговість інгредієнтів, а також час варіння. Вирішили назвати рецепт «Крижане серце». І його ми обов’язково запатентуємо! Ех, згадати б ще рецепт «Горошинки»! Нічого, все попереду. На вихідних навідаюся до корчми, можливо, і згадаю.

Кхибра світилася від щастя і переморгувалася з ельфом. За що заслужила кілька гнівних поглядів одногрупниць Лікраніеля. Але тролицю це анітрохи не збентежило.

Після пари ми зайшли в гуртожиток і забрали крупу. У нас залишилася тільки гречка. Готувати її нескладно, тому вирішили варити двома способами – холодним і гарячим. Кхибра промила й одразу засипала крупу, а я кинула в киплячу воду. Добре, що згадала, що казан не сполоснула після Гіркого струмка. Довелося швидко обполіскувати, а для вірності – обдала окропом. У тролиці каша вийшла більш щільна, у мене – розсипчаста. Перша ідеально підходила для гречаників, а моя йшла самостійною стравою. Розсипчаста гречка могла бути солоною, солодкою, з молоком, з вершками, з кислим молоком. Можна було нею фарширувати гусака і порося, а також подавати з підливою, піджаркою, м’ясом, рибою, овочами і шкварками. Кхибриною кашею можна фарширувати перці, додавши до неї цибулю, моркву, м’ясний або ліверний фарш. І гречаники вийдуть пишними, ніжними, й танитимуть у роті.

Білочка варила пшеничну кашу. Вона ледь не проґавила – казан потрібно знімати вчасно, краще, коли каша злегка недоварена. Укутати в теплу ковдру і дати постояти пів години. Тоді вона повністю розкриє свій смак. І казан залишиться цілим. А ось Вальдеку не пощастило – його пшоняна каша підгоріла. Усе тому, що він у процесі варіння постійно доливав холодну воду, а потім крутився біля казана Міларунн. У Рудика справи йшли не краще – каша водяниста й переварена. Але взагалі-то, кашу потрібно млоїти в печі, а не варити на відкритому вогнищі. Тут важливо стежити за силою вогню. На великому – кашу не варять. Важливий жар, а не вогонь.

Для нас з тролицею каша була звичайною стравою. Щодня в корчмах, тавернах і харчевнях готують дві каші. Частіше – перлову та пшоняну, рідше пшеничну та гречану. Одна – зранку, інша – надвечір. Меню складається раз на пів року. Влітку воно різноманітніше, ніж узимку. Воно й зрозуміло – овочів і фруктів багато, можна готувати що завгодно. А взимку вибір невеликий. Рятують соління і сушені овочі. Ми з бабусею сушили багато грибів, кабачків, баклажанів. Взимку їх замочували в холодній воді, і вони йшли в супи, підливи, рагу і тушковану капусту. Ще заготовляли багато ягід. Взимку відвари просто розліталися. Крім алкоголю багатьом хотілося ще й зігрітися з морозу. У хід йшло все: від квітів і гілочок, до листя і ягід. У підвалі стояли бочки з огірками, капустою, яблуками, помідорами, грибами, брусницею, журавлиною і кавунами. Окремо під гнітом квасилися буряки та баклажани. Ще варили варення і повидла. Для мене літо ніколи не було відпочинком, утім, як і для багатьох курчавців. Працювали багато від зорі до зорі.

Корчма корчмою, але сім’я в нас теж не маленька, тож, ледве небо починало сіріти, ми з бабусею, а пізніше з Дорою та Віткою йшли до лісу по ягоди та гриби. Пізніше брали з собою Лютку. Але дівчата любили більше тріскати ягоди, ніж збирати. Я набирала у свій кошик чорниці, а потім ще й їм допомагала. Бо в однієї нога боліла, бо об гілку наколола. У другої живіт крутило від обжерливості. Я злилася, але що було робити? Зима по голові не погладить і в рот варення не покладе. По гриби я їх і зовсім не брала – одна морока. А ось коли підріс Єрошка, то з ним ми запросто ходили в ліс. Він хоч і маленький, а моторний – і ягоду збере, і гриби знайде, і кошик пихтить, але тягне. І примовляє: «Я чолов’яга!»

Точно, треба на вихідних купити гостинців та з’їздити додому. Візьму з собою Кхибру, якщо в неї немає інших планів. Хтозна, раптом вона з ельфом кудись намилиться?

У двері постукали й зазирнули – вухата цікава пиця. Легкий на згадку!