Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Я ніколи раніше не була на планеті. Мене почало нудити, і я присіла поряд із Дедлі, зануривши пальці у його хутро. Я думала лише про відкритий простір навколо планети, про космічні промені й смертоносні астероїди, про відсутність стін зорельотів або якихось силових полів, які могли б захистити від небезпек, від яких нас відділяли лише тонкий шар атмосфери і магнітне поле.

Як люди могли жити на планетах із таким нікчемним захистом? Кожен день на планеті — це безпосередній вплив радіації, шкідливого зоряного світла й смертоносних мікроорганізмів. Один астероїд помірної величини здатен вбити всіх на цій планеті, якщо ввійде в атмосферу і вріжеться... тим не менше, Ексцеси радо витримували всі ці жахіття. Навіть смакували їх.

Двері відчинилися і до кімнати зайшов Тайрус.

— Я розмовляв з представниками повстанців. Вони погодилися на перемовини. Нас розмістять у Столиці.

— Ми не залишимося тут? — запитала я, вставши з підлоги.

— Ні, ми зупинимося в маєтку посадовця. Це жест довіри, Немезідо. Але ми залишимо Служниць на кораблі. Ти знаєш, як Ексцеси до них ставляться.

Я не могла зрушити з місця, але Тайрус спокійно вийшов у коридор, тож я змусила себе взяти поводок Дедлі й піти за ним.

Ми вийшли на містки корабля, і я витріщилася на свою тінь, усе ще відчуваючи нудоту через неосяжний відкритий простір над головою. На планеті атмосфера була більш розрядженою, ніж та, до якої я звикла, тому мені довелося ступати дуже обережно, щоб не злітати. Щойно я вдихнула повітря на поверхні планети, мені перехопило подих. Воно було гарячим і вологим, наче великий роззявлений. А також сповнене дивними запахами. Я відчула на своїй шкірі брудний дотик безлічі бактерій, але Невені ледь не пританцьовувала, коли вибігла із зорельоту.

Нас зустрічали вищі посадові особи, і Невені радо кинулася в чиїсь обійми.

— Батьку!

Він міцно її обійняв, а я зупинилася позаду Тайруса. На мить світ навколо нас ніби оповила темрява, і коли я підняла голову, то побачила пухку сірувату масу водяної пари, що поглинула промені сонця.

— Давайте зайдемо всередину, доки не почався дощ, — сказав один із високопосадовців, змірявши Тайруса прохолодним поглядом.

Я насторожилась. Я роздивилася обличчя всіх присутніх, розрізняючи ступені неприязні, недовіри і навіть ненависті на лицях високопоставлених чиновників. Тайрусу буде нелегко переконати цих людей повірити йому.

Батько Невені, який нарешті обійняв свою дочку, зміряв Тайруса — нащадка родини, що вбила його дружину, — найбільш злим поглядом.

Тайрус був занадто розумним, щоб не помітити цього, але він посміхнувся з виразом цілковитого задоволення, як справжній актор.

— Згоден. Сенатор фон Імпірінс не знайома з особливостями планетарного життя. Мабуть, погана погода буде занадто важким випробуванням в перший день її перебування на планеті.

Кров прилила до щік, коли я усвідомила, наскільки явними були мої стурбованість і відчуття дискомфорту, але коли Тайрус простягнув руку, навіть не поглянувши в мій бік, я зрозуміла, що це, мабуть, було лише приводом розрядити атмосферу.

Я взяла його за руку і дозволила відвести мене вбік.

— Люба, я відведу тебе додому, — сказав батько Невені.

— Я думаю, буде краще, якщо чинна Намісниця Сагну залишиться тут, — втрутився Тайрус.

Високопосадовці поглянули на нього з презирством.

— Вона не є виборною посадовою особою, — мовив один із них. — Можливо, діти аристократів і успадковують чин від батьків, але в нас усе відбувається згідно із законом.

— Але, вона — єдиний представник вашої системи, чиє правонаступництво узгодив мій дядько, — сказав Тайрус. — Дядько не визнає правочинність жодних переговорів, якщо на них не буде присутня Панна Сагну.

За цією заявою почулося злісне ремствування. Невені вийшла вперед і сказала:

— Я буду присутньою на переговорах.

— Невені... — почав її батько.

— Я протягом кількох місяців жила в Хризантеміумі серед Вельмишановних Панів, — з гідністю відповіла Невені, — тому я не бачу причини, чому не можу прийти на збори, під час яких вирішуватиметься доля моєї планети. Батьку, будь ласка, дозволь мені залишитися.

— У такому разі ми почнемо перемовини прямо зараз, Ваше Високопреосвященство. Провести вашу коханку до її кімнати? — мовив один із високопосадовців.

Я поглянула на Тайруса. Чи розумно було нам розділятися? Хіба він не взяв мене із собою для захисту?

На хвилину він замислився, а потім, здається, прийняв рішення.

Він поглянув мені у вічі і злегка кивнув головою, сигналізуючи, що я маю зробити так, як вони бажають.

— Кохана, тобі слід відпочити.

Я була не згодна з подібною заявою. Це було неправильно. Але я розвернулася і пішла за своїм провідником. Наостанок Невені підійшла і обійняла мене.

— Спасибі, що повернула мене додому, Сайдоніє, — прошепотіла вона мені на вухо. — Сподіваюся, ти знаєш, що б не трапилося, я завжди цінуватиму твою дружбу.

Пізніше, коли я залишилася одна у своїй кімнаті, мене найбільше тривожила її остання фраза: що б не трапилося.

Тайруса не було весь вечір, і я безцільно блукала житловим крилом маєтку високопоставленого чиновника, намагаючись