Діаболік - С. Дж. Кінкейд

УПРОДОВЖ НОЧІ блискавка й грім поверталися кілька разів, вириваючи мене з обіймів сну. Щоразу, коли гуркіт повторювався, я підскакувала з ліжка, і моє серце шалено калатало, бо на якусь частку секунди мені здавалося, що нас атакують. Потім у моїй свідомості спливали слова Тайруса. Блискавка. Просто блискавка.

Після такого уривчастого сну, я не одразу прокинулася, коли хтось увійшов до кімнати, і навіть після того, як Дедлі загавкав зі свого загону. Слуги, яких до мене приставили, вільно заходили до кімнати й виходили з неї, хоча й намагалися уникати мене після того, як учора я помчала на пошуки Тайруса.

Матрац опустився під додатковою вагою. Чиясь рука торкнулася моєї.

— Сайдоніє.

Я сіла так швидко, що Невені підстрибнула.

— О, це ти, — видихнула я.

Обличчя Невені залишилося серйозним, і вона не відповіла посмішкою на мою посмішку.

— Я не робитиму вигляд, що розумію твої раптові почуття до Тайруса Домітріана, — сказала вона. — Я можу тільки припустити, що це — реакція на твоє горе.

— Горе? — я протерла очі, намагаючись скинути павутиння сну зі свого розуму.

— Ти втратила сім’ю. Ти залишилась одна у цілому Всесвіті, і я навіть не можу собі уявити, наскільки це боляче, — вона стиснула мою руку. — Ось чому я сперечалася з іншими стосовно твоєї справи. Вони знають, ким був твій батько, і що він спробував зробити: як намагався передати дані наукових досліджень Ексцесам. Тільки через це вони погодилися не вершити суд над тобою, хоч ти й одна із Сенаторів Імперії.

Я підскочила так швидко, що навіть не встигла усвідомити свого бажання звестися на ноги.

— Що ти маєш на увазі, Невені?

Вона здригнулася, коли я нависла над нею, але встала з усією гідністю, яку змогла зібрати, її темні очі блищали рішучістю.

— Люміна вийшла зі складу Імперії. Ми не змінимо нашого рішення. Досить із нас Імперського панування. Можливо у нас і немає Імператора, якого можна покарати за злочини проти нашого народу, але Спадкоємець Прімус стане прекрасною заміною.

— О, ні, не стане! — прогарчала я.

— Пізно, — вона знизала плечима. — Вони забрали його вночі. Допитали, судили і скоро вирок приведуть у викона...

Я вдарила її.

Невені скрикнула, впавши на землю. Перш ніж вона встала на ноги, я схопила її за волосся і потягла вгору.

— Де?

— Допоможіть! — закричала вона. — Допоможіть!

Двері відчинилися й всередину влетіли охоронці, які перебували тут саме для подібних випадків. Я поглянула на них. Четверо. Рушниць немає, лише палиці. Очевидно, вони вважали, що зброя їм не знадобиться, аби схопити Сайдонію Імпірінс. Це була їхня помилка.

— Допоможіть мені! — закричала Невені.

Я відштовхнула її вбік і стрибнула вперед. Перший чоловік широко розставив руки, ніби намагався зловити мене. Поблажлива посмішка на губах охоронця зникла, коли я з розмаху вдарила його в обличчя. Він відлетів до стіни. Наступний опинився в моєму захваті, перш ніж побачив, як я наближаюсь до нього. Я з такою силою жбурнула його, що він пролетів через усю кімнату і розтрощив скляний столик. Інші два рушили на мене разом. Я ухилилася від розставлених рук, підскочила, схопивши їх за коміри й стукнула головами.

Коли я розвернулася, бліда Невені відсахнулася, дивлячись на мене широко розплющеними очима. Вона поглянула на «поле бою», і її щелепа відпала.

— Ти... ти не людина.

— Ні, не людина, — відповіла я. Ось воно: небезпека, від якої я помчала захищати Тайруса вчора ввечері, прийшла сьогодні. — Куди забрали Тайруса?

Звичайно, вона почала протестувати. Але наша розмова була короткою. Я дала їй зрозуміти: якщо вона спробує втекти, я зламаю їй шию. Здавшись, Невені повела мене коридорами маєтку, поглядаючи на мене заплаканими очима, як на зрадницю.

— Я не розумію. Що ти таке?

Сенсу брехати не було.

— Я була Діаболіком Сайдонії Імпірінс.

— Ді-Діаболіком? Як Енміті? — вона витріщилася на мене. — Цього не може бути.

— Чому ж, це правда. Я обдурила тебе.

— Як ти можеш бути живою?

— Сайдонія Імпірінс врятувала мене від Великої Чистки. А я приїхала в Хризантеміум замість неї. Для того, щоб захистити її, — гірко промовила я.

— Я не розумію! Чому ти допомагаєш Тайрусу Домітріану? Якщо те, що ти сказала, — правда, у тебе є більше причин, ніж у будь-кого іншого, щоб бажати смерті Домітріанів!

— Так і є. Але я не бажаю смерті Тайрусу.

Тому що він був другом — другом, який покладався на мене. І я хвилювалася за нього так, як ніколи раніше ні про кого іншого. Я не змогла запобігти смерті Сайдонії.