Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Я опустилася на коліна, щоб подивитися на цього дивного юнака. Хіба я єдина, хто здатен побачити його справжню сутність? Розумний і далекоглядний, неймовірно витривалий, готовий витримувати удар за ударом, сподіваючись, що це зміцнить його, навіть якщо ніхто ніколи не побачить його хоробрості.

Цікавість була мені не властива. Я не часто чимось цікавилася. Та цього разу всередині все чесалося від інтересу, тож я не витримала і запитала:

— Навіщо, Ваше Високопреосвященство? Навіщо Вам вчитися, як захищатися від мене? Вам слід більше турбуватися про отрути або про ніж у спину. Сила і м’язи не захистять вас від них.

Тайрус прихилився головою до стіни, обмірковуючи свою відповідь. Бліде світло над головою підкреслило веснянки на його обличчі. Зараз він мав дуже юний вигляд.

— Небезпека може чатувати де завгодно і у будь-якому вигляді, і якщо мені судилося померти, я хочу, щоб це сталося після того, як я зроблю все, що в моїх силах, аби захистити себе, а не тому, що здався, бо виявився безпорадним, — він міцно стиснув губи і ніби повернувся у своє далеке минуле. — Моя мати померла, коли мені було вісім років. Я впевнений, ти знаєш цю історію.

— Ні, — сказала я. Історію вчила Сайдонія, а не я.

Він подивився на мене. Беззахисність і смуток на його обличчі змусили мене пошкодувати про своє невігластво, і я б воліла позбавити його необхідності переказувати події минулих днів.

— Причиною її смерті стала не хитрість і не отрута, — мовив він. — Моя мати була дуже розважливою, обачною і обережною. Ми приїхали з візитом до Намісника, але бабка підкупила його. До нашої вілли увірвався натовп людей. Найманців. Я нічого не міг зробити.

Він гірко скривив губи, спантеличивши мене.

— Звичайно, ви не могли нічого вдіяти, — сказала я. — Вам було лише вісім років.

— Звичайно, — безсило повторив він. Через деякий час, він знизав плечима і продовжив: — Як би там не було, вони її зарізали. А я сховався, — він поглянув на свої стиснуті кулаки. — Відтоді я продовжую ховатися, просто в інший спосіб, — пауза. — Мабуть, ти вважаєш мене боягузом.

— Ні, — здивовано відповіла я. Але він не підняв голови.

Я простягла руку, щоб торкнутися його. Але цей імпульс збентежив мене, тому я себе зупинила. — Ви вчинили правильно, — повільно мовила я, — зробивши все необхідне, щоб залишитися в живих. Я просто не розумію, чому ваша родина така...

— Кровожерна?

— Численна. Навіщо ваша бабуся народила стількох дітей, якщо планувала виступити проти всіх, окрім одного спадкоємця? Імпірінс Мати-Засновниця завжди говорила: великосвітські імператорські родини обмежують кількість нащадків, щоб уникнути подібної проблеми в майбутньому.

Тайрус зітхнув.

— Це справа рук мого діда. Він прожив недовго, — йому було дев’яносто три, коли по нього прийшла смерть, але він наполягав на тому, щоб вони мали стільки дітей, скільки він подужає. Така собі збочена форма чоловічої гордості, як на мене. Моя бабуся погодилася виносити тільки одну дитину.

Цим дитям був Рандевальд. Тому дідусь взяв її яєчники і створив нових дітей без її згоди. Єдине, на чому він наполягав, це, щоб немовляти народжувалися через людську утробу, а не в інкубаторах. На щастя, в іншому разі нам би довелося мати справу з іще сотнями Домітріанів. Коли з віком він почав слабшати, бабця взялася проріджувати лави нащадків, які могли стати суперниками для Рандевальда у праві сходження на трон.

— Але Імператор не довіряє їй. Я бачила на власні очі. Вона дала йому владу, а він її боїться.

Тайрус зміг видавити посмішку, коли останні медичні боти закінчили лікувати великий розріз на його грудях.

— Коли ти бачиш, як убив десятки людей, важко повірити, що він стане твоїм союзником. Ти не здатен позбутися думки, що можеш стати наступним. Це одна з причин, чому Рандевальд так і не одружився й чому він не має прямих нащадків. Він боїться, що бабуся вирішить, ніби вони кращі претенденти на трон, ніж він, і тоді на нього чекатиме доля всіх інших членів нашої сім’ї.

— Саме через це Імператор благоволить до тебе.

Тайрус кивнув.

— Бабуся мене зневажає. Я протримався досить довго і вижив усупереч усім її спробам прибрати мене, тому дядько впевнений у мені, а завдяки моєму божевіллю, я зберіг його довіру і отримав заступництво. Зараз бабця не сміє відкрито виступити проти мене. Не раніше, ніж я посковзнуся або покажу, що становлю загрозу для свого дядька. Тоді вона зможе завдати удару. Наразі він цінує мене, тому що я — його щит проти неї.

Я дивилася на нього і дивувалася. Очевидно, це було благословенням, що я ніколи не мала такого тягаря, як родина. Найближчою моєю родиною по ДНК були мої колеги Діаболіки.

— Тепер ти розумієш, чому я хочу тренуватися з тобою, Немезідо? — запитав Тайрус. — Якщо в бою ти становиш страшну загрозу, тоді я з радістю прийму твій виклик. Врешті-решт, навчання в найнебезпечніших зробить мене іще сильнішим.

Його слова зародили дивне тепло в моїх грудях. Ніхто, крім Донії, не цінував того, що я могла дати і чого здатна була навчити, інші дивилися на мене лише як на слугу.

— Я зроблю