Покохати відьму - Костянтин Артемович Когтянц

– Я намагалася його воскресити, – явно хвилюючись, заговорила одна з четвірки, – але поки нічого не вийшло.

– Дякую вам, – чернець нахилив голову. – Втім, я й без цього розповім усе, що знаю.

– Чому?

Дві з чотирьох неприязно подивилися на блондинку: навіщо, мовляв, витрачаєш час?

– Частково тому, що люблю брата, – а тут присутня пані, якій він навряд чи зміг би відмовити у будь-якому проханні. Частково – тому, що люблю свою батьківщину, – Лонні-Са говорив буденно, без пафосу, але було видно, що він не бреше. – Отеру ви не завдавали досі зла, а чи будуть такими миролюбними ваші вороги, не знаю. Не поспішайте, будь ласка, заперечувати. Я все поясню. Коли при дворі з'являється людина, сліди якої губляться в тумані, це може бути чи авантюрист, заклопотаний своїми особистими справами, чи шпигун. Перше трапляється набагато частіше за друге. Тому неможливо, – Лонні подивився на сивого, – відправляти шпигуна в далекий Ридд, щоб перевірити, чи правду розповіла новоприбула до двору: ніхто просто грошей не дасть на подібну цікавість. Тим більше, що інформатор, витративши рік часу і кілька тисяч грошима, доповість приблизно таке: «Була, мовляв, така, виїхала невідомо куди, прикмети начебто збігаються» – ну, і що це мені дає? – Отерець обвів своїх співрозмовників поглядом. – Занадто часто ви до нас в Отер їздите, і ось що. Іноземець, якщо він не з посольства і не значна фігура, через яку можуть і війну оголосити, – він… мішень. Для різних пройдисвітів. А ви вмієте на осінньому вітрі не застудитись.[22] Простіше кажучи, я одного разу поставив собі запитання: «А чи не занадто багато дивних порятунків?» Так що не дуже я здивувався, отримавши пропозицію. Але й сам зробив дві помилки типу «дурніше не буває». По-перше, я не став ділитися своїми підозрами з «партнером». Вирішив, якщо він чаклун, то про можливе втручання інших чаклунів знає більше за мене. Й по-друге – я не підозрював Вас, Хайн-Лорі. Незважаючи на, здавалося б, явні ознаки. Навіть зникнення моїх кращих людей списав на засідку прихильників нинішнього монарха і на підземний хід, про який дещо знав. Помилка, звичайно, непрощенна.

– А про вашого партнера докладніше можна? Суть пропозиції, що він вам зробив, прикмети, – кажучи це, жінка вдарила косою по халяві розшитого золотом чобота.

– Було запропоновано розділити владу над світом.

– І ви не поцікавилися, чому розділити, а не взяти її всю собі? – Кторта говорила отерською не дуже чисто, ніби навмисне спростовуючи думку про зайву прихильність чарівниць до цієї країни.

– Ні, я не став питати того, що і так зрозуміло. Будь-яка влада повинна мати опору. Гість із іншого світу вирішив не створювати її сам, а мати справу тільки зі мною – щоби потім обіграти одного мене.

З чагарника, кроків за сімсот, потягуючись, вийшов леопард. Дві жінки переглянулися, але сивий чоловік пробурмотів:

– Він ситий. Мелла?

У наступну секунду напрям вітру змінився – і звір, що зачув людський запах, одним стрибком сховався в чагарниках. Довгокосій явно не сиділося, точніше, не стоялося на місці. Вона обійшла навколо допитуваного й різко запитала:

– Все це, звичайно, важливо. Але мене цікавлять прикмети – і де можна шукати речі, до яких він торкався.

– Демони пекла, Хшанго. Навіщо тобі відбитки пальців підставної особи?

Чарівниця оніміла.

– Хайн-Лорі має рацію, – кивнув допитуваний. – Я досить швидко все зрозумів: щоразу, коли виникала непередбачувана ситуація, мій союзник замикався у своїй кімнаті під приводом, що йому треба подумати. Явно не мав повноважень для прийняття важливих рішень.

– Не підходь! – Арфіаль націлила на мене ложку. Судячи зі швидкості та твердості руху, з кинджалом у руках Вона, як і раніше, небезпечна. – Я голодна людожерка! Кісточок не залишу!

Ложка зачерпнула кашу.

– М-м, краще, ніж я боялася. Гаразд, з наступного тырса кухню беру на себе. Я добра господиня, не думай.

Думай, не думай, а я не можу уявити Тебе за збиванням масла або за чиньбою, – а в нас вираз «добра господиня» значить саме це…Мабуть, у мене знову все на обличчі відбилося, тому що Арфі зітхнула:

– Ти ще здивований будеш. Я не все життя у палацах прожила. А каву тебе хто заварювати навчив? Візі? Гаразд, не хмурся, дорікати не буду. Сама винна. Але в Отер ти більше не потрапиш. Навіть якщо ти там Меллі знадобишся – все одно не поїдеш, зрозумів?

Я вирішив від гріха подалі змінити тему.

– Між іншим, у мене теж є умови до шлюбного договору.

– Ці-іка-а-аво, я-акі-і?

– Перше – з доньками помирися. Я з ними міцно дружу. Арфіаль підняла на мене здивований погляд:

– З Босоніжкою я й не сварилася. Тірі сама мене уникає, і як із нею зв'язатися…

– Я передам, мамо.

Босоніжка заявилася під ранок. Чи то випадково, чи то стежила вона за матір'ю, – її зрозумієш, авжеж. Зачути я п відчув, та Арфі не хотів турбувати.

Арфіаль. Ну ні, чоловіче. Розповідати, так уже все. Реакція на перехід була слабкою – можливо, через мої слабкі сили, мало що витекло – менше і болю завдала втрата. Та доглядав за мною дехто, як за малою дитиною. І тоді вже в мене почали «думки миготіти». На тему: якщо перестала бути відьмою в буквальному сенсі, чи не пора перестати в переносному? Так що заснула я в нього на плечі.

…Коли я спустилася на кухню, чаклунка встигла з'їсти залишки кролятини, від пива теж нічого не залишилося, – і