Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Дивно, що ми досі в лісі не зустріли жодного мураха, — сказав Каштанов.

— Вони, очевидно, мають певні години для відпочинку і сну, а інші тварини не насмілюються наближатися до мурашника.

Але ось спереду показався широкий просвіт. Очевидно, ліс закінчувався, а на галявині за ним міг бути мурашник. Тим-то треба було подвоїти пильність. Зоолог і ботанік залишилися з Генералом, а Каштанов і Макшеєв пішли на розвідку.

Дійшовши до краю лісу, вони зупинилися під захистом останніх дерев і почали оглядати місцевість. Ліс змінила велика галявина, вірніше пустир, на якому майже зовсім не було рослинності, — тільки де-не-де стирчали об’їдені стебла. Серед цього пустиря, недалеко від узлісся, здіймався великий плоско-конічний горб, метрів з дванадцять заввишки і більш як сто метрів у поперечнику; він складався з стовбурів дерев, покладених один на один.

З допомогою бінокля можна було побачити, що стовбури розміщені не безладно, а за певною системою, утворюючи складну, хоч і грубу будову. В багатьох місцях на різній висоті темніли вхідні отвори, але мурахів ніде не було видно, — вони, безумовно, спали.

Пустир з усіх боків був оточений лісом, височинами та дюнами, і мурахи були єдиними господарями його. В західній частині пустиря, вздовж підніжжя дюн, як видно, протікав струмок, бо йшла смуга зеленої трави й кущів, що яскраво вирізнялись на жовтому фоні піску.

Оглянувши місцевість, Каштанов і Макшеєв повернулися до своїх товаришів, щоб обміркувати дальші кроки.

— Напасти на сплячих мурахів не важко, — сказав Каштанов, — але чи буде це доцільно — не знаю. Адже нам невідомо, в якій частині цієї величезної споруди складені наші речі. Ми легко можемо заблудитися в лабіринті ходів.

— Всередині, мабуть, темно, а в нас немає ні свічок, ні ліхтарів, — зазначив Папочкін.

— Можна зробити факели, я бачив у лісі смолисті дерева, придатні для цієї мети, — сказав Громеко.

— Ідучи з вогнем, ми, безумовно, розбудимо мурахів і зазнаємо нападу, який повинен закінчитися сумно для всіх нас, — промовив Макшеєв.

— Так, їх повинні бути сотні, якщо не тисячі, і скільки б ми не знищили їх пострілами та ножами, кінець кінцем нас все-таки загризуть, або зажалять на смерть.

— Але що ж нам робити? — пробурмотів Каштанов. — Ми не можемо відмовитися від своїх речей, вони необхідні нам, щоб повернутися назад.

— А якщо підпалити мурашник з одного боку? Мурахи почнуть рятувати свої запаси, а отже, й наші речі, і витягнуть їх назовні.

— Передусім, вони рятуватимуть своїх личинок і ляльок, а речі можуть за цей час згоріти. Та коли вони навіть і встигнуть винести речі, то нам все-таки доведеться віднімати їх силою.

— Чи не викурити нам мурахів димом, а тоді, як вони залишать своє житло, піти за речами?

— Цей план уже кращий, але в ходи, наповнені димом, ми самі не зможемо проникнути, а коли дим розійдеться, мурахи теж можуть повернутися.

— Становище, здається, залишається безпорадним!

Ось що, — запропонував Макшеєв, — я ляжу поблизу мурашника і вдаватиму мертвого. Мурахи потягнуть мене в своє житло, і там я, можливо, зумію дізнатися, де лежать наші речі, а наступної ночі встигну винести їх надвір.

— Цей план надто рискований, — заперечив Каштанов. — Мурахи можуть вас потягти не цілком, а роздерши на шматки. Але припустімо навіть, що вони потягнуть вас цілим і не вмертвлять, то як же ви в темряві, та ще бувши трупом, зумієте орієнтуватися в лабіринті ходів, щоб потім знайти вихід надвір.

— Я візьму в кишеню клубок ниток і, випускаючи поступово нитку, зумію по ній вибратися, як Тезей по нитці Аріадни з лабіринту.

— Добре, якщо мурахи не помітять цього і не почнуть підбирати вашої нитки. А чи є у вас нитки?

Клубка ні в кого не було, і цей рискований план теж був забракований. Усі сиділи, повісивши голови, придумуючи нові плани, які теж доводилося відкидати, як нездійсненні.

Ось що я придумав, — сказав Каштанов, — треба отруїти або оглушити мурахів отруйними газами, щоб вони заціпеніли на певний час, за який ми можемо знайти наші речі в мурашнику. Такими газами є: хлор, бром і сірчистий газ. Отже, нам треба передусім знайти матеріал для виготовлення достатньої кількості газів. Хлор можна добути з кухонної солі, яка є в морі. Бром, певно, є в золі водоростей, що ростуть у цьому морі, але добути їх буде ще важче, ніж хлор. Найлегше було б виготовити сірчистий газ, якщо ми тільки знайдемо сірку, сірчаний колчедан або іншу сірчисту руду. Свинцевий блиск ми вже бачили в ущелині птеродактилів, можливо він знайдеться й тут, у скелях височини.

— Але ж, щоб знайти матеріал і виготовити газ, потрібний чималий час! — сказав Макшеєв.

— Що ж робити! На кілька днів нам вистачить наявних зарядів для добування їжі. Краще підготувати спосіб найбільш вірний, рисковані способи залишаться в нас про запас на випадок крайньої потреби.

— Отже, нам треба забиратися звідси, нічого не зробивши з грабіжниками.

— Краще піти, поки мурахи нас не помітили, і не викликати в них підозри поквапними спробами. Якщо ми їх стривожимо, вони стануть ще обережніші, розставлять варту біля входу, обшукуватимуть місцевість навколо і утруднять нам дальші кроки. Адже ми ще не знаємо, на якому рівні розвитку стоять ці царі юрської природи.

Усі погодилися з Каштановим, хоч і сердилися, що доводиться відмовитися від негайної розправи над грабіжниками. Вирішили повернутися до піщаних дюн і понад руслом дістатися височини, де пошукати сірки або сірчистих руд.

Мандрівники пройшли до русла понад узліссям; ніяких тварин, навіть комах не було видно, — очевидно, мурахи систематично полювали на всяку дичину навколо мурашника. Тільки зрідка над пустирем пролітав який-небудь ящер, поспішаючи далі. Русло тягнулося понад краєм пустиря, а трохи далі вгору врізувалося в піщані горби, пролягаючи в досить глибокій