Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
— Треба поспішити на допомогу! — відповів Макшеєв.
Подвоївши швидкість спуску, вони через кілька хвилин
досягли підніжжя схилу і побігли до місця стоянки. Але їх тривога була даремна: не мурахи напали на товаришів, а доброзичлива доля послала голодуючим запас харчів.
Сидячи на березі струмка, Папочкін і Громеко помітили чорну тінь, що промайнула над ними. — Вони підвели голови і побачили, що над долиною кружляє великий птеродактиль, увагу якого, мабуть, привернула до себе бляшанка, що блищала на сонці. Не довго думаючи, вони схопили рушниці і вистрелили, коли ящер, описавши нове коло, спустився нижче. Одна куля влучила, і тварина впала. Це був дуже великий екземпляр, завдовжки від голови до кінчика хвоста більш як півтора метра, і тому його тулуб мав багато м’ясистих частин.
Повечерявши добре м’ясом ящера, полягали спати, по черзі вартуючи, бо м’ясо, розкладене на камінні для пров’ялювання, треба було берегти від летючих ящерів, які могли сюди залетіти.
Другого дня продовжували йти долиною вгору. Мандрівники були навантажені запасами сушеного м’яса, а також солодкої тростини й палива, бо побоювались, що всього цього вище по долині вже не буде. Долина справді ставала дедалі пустиннішою і рослинність на берегах струмка траплялася чимраз рідше. Сірчистої руди не знаходили, і тепер Каштанов покладав єдину надію на вулканоподібні гори у верхів’ях долини, до яких на кінець довгого переходу здавалося вже зовсім близько. Трохи не дійшовши їх, долина звузилась і перетворилась на коротку ущелину, що вивела мандрівників в улоговину, розташовану біля самого підніжжя гір.
Мандрівники дуже здивувались, коли на дні улоговини побачили досить велике озеро, скелясті береги якого подекуди були вкриті зеленню. Невеликі хвощі, папороть і тростина росли групами на більш положистих ділянках берега, що переривалися невисокими скелями. Це озеро було зручним місцем для стоянки. Тут мандрівники могли залишити зайвий вантаж, щоб піднятися порожнем на гори і пошукати там сірки або сірчистих руд.
Розташувавшись у тіні папороті, мандрівники задумали покупатися в темній, спокійній воді озера, що скидалося на велике гладеньке дзеркало в рамі чорного дерева з смарагдовими вставками. Папочкін, роздягнувшись першим, сміливо пірнув з головою у воду, але одразу ж виринув і вистрибнув на берег з вигуком:
— Вода гаряча, дух забиває!
Інші почали пробувати воду — хто рукою, хто ногою — і пересвідчилися, що зоолог каже правду.
Громеко вийняв кишеньковий термометр, єдиний уцілілий з інструментів експедиції завдяки тому, що він завжди брав його з собою. Занурений в озеро, він показав 40° за Цельсієм.
— Ну, це ще не так страшно! — сказав ботанік. — Сорок градусів Цельсія дорівнюють тридцяти двом градусам Реомюра, а це температура гарячої ванни, яку цілком можна витримати.
Але гаряча вода в жаркий день не могла освіжити, тому мандрівники обмежилися тільки тим, що помилися добре, використавши замість мила білий пухкий мул, який лежав товстим шаром на дні озера. Він був нагрітий ще більше, ніж вода, і справді ошпарював занурені в нього ноги, зате пінився, наче мило, і добре заміняв його.
— Ось ще несподіване багатство, що залишається без вжитку в цій країні чудес! — сказав Макшеєв, старанно натираючись мулом.
— Еге, спритні люди утворили б величезне підприємство. Цілюще мило з надр землі виліковує від усяких хвороб, починаючи від нежиті і кінчаючи раком, — приблизно так кричали б реклами, якими були б переповнені сторінки журналів, — сміявся Громеко; він іронічно ставився до всіх багатств, що розпалювали дух підприємливості в колишнього шукача золота.
— Коли вже говорити про багатства Плутонії, то не можна забувати й тваринного світу, — вигукнув Папочкін, який сушився на сонці після ванни. — Я б організував акціонерне товариство для вивозу всіх цих «живих скам’янілостей» та постачання ними зоологічних садів і музеїв усіх держав поверхні нашої планети. Таке товариство мало б величезний успіх, більший за ваші гірничопромислові підприємства, бо золото, мідь, залізо — все це є в достатній кількості і там, нагорі, а живих мамонтів, плезіозаврів, птеродактилів там немає.
— Мене цікавить це гаряче озеро, — сказав Громеко, — я вже раніш помітив, що вода в струмку теплувата, але думав, що вона нагрівається в голій долині з чорними скелями. Тепер ясно, що струмок дістає своє тепло з цього озера.
— Ми, безумовно, перебуваємо біля підніжжя старих вулканів, — пояснив Каштанов, — і в озеро виходять із нагрітих ще надр вулкана гарячі джерела.
— Треба обстежити це озеро навкруги і виявити ці джерела, — сказав зоолог.
— От ви і візьміться за це вдвох з Михайлом Гнатовичем, поки вариться вечеря, а ми підемо на розвідку до вулкана, — запропонував Каштанов.
Одягнувшись після «ванни», він і Макшеєв обійшли західний край озера, з якого витікав струмок, пробиваючись між наваленими чорними брилами, і почали підійматися на зовсім голі і вкриті чорним щебенем горби, що лежали біля підніжжя вулкана. Перейшовши через них, розвідувачі опинилися біля підніжжя першої великої гори, на крутому схилі якої можна було побачити потоки лави, що виливалася в різний час із кратера на вершині гори і застигала на поверхні то заокругленими хвилями, то хаотично нагромадженими одна на одну брилами.
Розглядаючи більш старі потоки, поверхня яких подекуди була жовта, червона і біла, Каштанов пояснив своєму супутникові, що тут є вохра, нашатир і сірка[33].
— Ну от і сірка, що нам так потрібна! Але тільки тут її небагато і збирати важко, а в кратері, сподіваюсь, знайдемо її більше.
Здираючись по брилах потоку, розвідувачі через годину досягли вершини гори. Вона була плоска, і в центрі її зяяла чорна прірва з майже вертикальними стінками.
— Ось і кратер, досить солідних розмірів.
— На нашу біду, зовсім неприступний.
