Дев'ять Принців Амбера - Роджер Желязни

Їх було вже п'ять тисяч. На віддалі вже виднівся Амбер.

Ми проспали всю ніч і вирушили в дорогу на світанку. До полудня проробили приблизно двадцять миль. Ми марширували вздовж берега, і ніде не було видно і ознаки військ Джуліана.

Біль від опіків почала проходити. Стегна я майже не відчував, але плече і руки давали про себе знати, причому іноді було так боляче, що хотілося кричати на все горло.

Ми продовжували йти вперед і незабаром опинилися в сорока милях від Амбера. Погода залишалася стійко хорошою, а ліс ліворуч від нас весь вигорів і стояв чорний, як дьоготь. Вогонь знищив весь чагарник в долині, а це було нам на руку. Ні Джуліан, ні хтось інший не міг влаштувати нам засідку. Ми б побачили їх за милю. До заходу сонця пройшли ще десять миль і розбили табір на березі.

На наступний день ми почали підйом. На Колвір вели вузькі сходи, які дозволяли людям пересуватися по них не більше двох в ряд. Однак незабаром вони ще звузяться, і ми змушені будемо йти один за одним.

Ми пройшли вгору сто ярдів, потім двісті, триста… З моря рвонув ураганний вітер, ми притиснулися до каменя і стали йти обережніше. Потім ми недорахувалися приблизно дві-три сотні осіб.

Ми продовжували підніматися, і пішов дощ. Шлях став крутішим, камінь був слизький. Піднявшись приблизно на чверть висоти Колвіра ми зустріли колону солдатів, які спускалися нам назустріч. Перший з наступаючих обмінявся ударами з нашим авангардом, і обидва впали мертвими. Ми виграли дві сходинки, і ще один був убитий.

Так тривало більше години, і до того часу ми піднялися приблизно на третину висоти Колвіра, а наша лінія продовжувала зменшуватися, підходячи все ближче до мене і Блейза. Добре хоч, що наші червоношкірі велетні були сильніші за солдат Еріка. Брязкання зброї, короткий крик, і людина летіла мимо нас у прірву. Іноді червоношкірий, іноді волохатий, але найчастіше він був одягнений у форму військ Еріка.

Ми дійшли до половини сходів, борючись за кожну сходинку. Біля вершини уже будуть широкі сходи, по відображенню яких я спускався в Рембо. Ці сходи приведуть нас до Великої Арки — східних воріт Амбера.

Від йдучих попереду нас солдатів залишилося чоловік п'ятдесят. Потім сорок, тридцять, двадцять, дюжина…

Ми пройшли вже приблизно дві третини шляху, і сходи позаду нас збігали зигзагами до підніжжя Колвіра. Східними сходами рідко користуються. Вони збудовані для краси. У наші початкові плани входило пройти по випаленій рівнині, а потім зробити коло, обійти гору з заходу і увійти в Амбер ззаду. Але вогонь і Джуліан сплутали нам всі карти. Нам би ніколи не вдалося те, що ми задумали. Тепер нам залишалося або атакувати в лоб, або відступити. А відступати ми не збиралися.

Ще три воїни Еріка були вбиті і ми видряпалися ще на чотири сходинки. Потім наша людина полетіла вниз і ми втратили сходинку.

Вітер з моря був різкий і холодний, і біля підніжжя гори стали збиратися птиці. Крізь хмари проглянуло сонце, так як Еріку, напевно, було не до управління погодою в такій небезпечній близькості від нас.

Ми піднялися ще не шість сходинок і втратили ще одну людину.

Це було дивно, і дико, і сумно…

Блейз йшов попереду мене, так що скоро настане його черга. Потім моя, якщо він загине.

Попереду тільки шестеро наших воїнів.

Десять сходинок…

Їх залишилося п'ятеро.

Ми повільно просувалися вперед, а ззаду, скільки сягав погляд, кожна сходинка була залита кров'ю. Щось було в цьому викривлено чуттєве, аморальне.

Наш п'ятий воїн убив чотирьох, перш ніж впав сам, так що ми пройшли ще один короткий поворот. Вперед і вгору — третій наш солдат бився з мечами в обох руках. Добре, що він бився в священній війні, за святу справу, тому що кожен удар він наносив з великим піднесенням і внутрішньою силою. Вмираючи, він захопив із собою ще трьох.

Наступний не володів такою вірою і не так добре володів мечем. Він був убитий відразу ж, і тепер їх залишалося всього двоє.

Блейз витягнув свій довгий філігранний меч, і лезо його заблищало на сонці.

— Скоро, брат, — сказав він, — ми подивимося, що вони зможуть зробити проти Принца Амбера.

— Сподіваюся, тільки одного з них, — відповів я, і він посміхнувся.

Ми пройшли приблизно три чверті шляху, коли настала черга Блейза.

Він кинувся вперед, миттєво убивши першого, хто знаходився перед ним. Вістря його меча вп'ялося в горло другого, і майже відразу він ударив плазом по голові третього, скидаючи його вниз. Кілька митей тривала дуель з четвертим, але і тут все швидко було скінчено.

Я теж тримав свій меч напоготові, піднімаючись слідом за ним і дивлячись на те, що він робить.

Він був прекрасний, навіть кращий, ніж я його пам'ятав. Він рухався вперед, як вихор, і меч в його руці був живим у відблисках світла. Вони падали перед ним! Боже, як вони падали! І що б не говорили про Блейза, в той день він показав себе справжнім принцом і поводився відповідно до свого рангу. Я став думати, скільки він протримається.

У лівій руці він тримав кинджал, використовуючи його з лютою жорстокістю, як тільки з'являлася можливість. Він втратив цей кинджал, залишивши його в горлі одинадцятої жертви.

Я не бачив кінця тієї колони воїнів, яка виступила проти нас. Я вирішив, що швидше за все вони доходять до самого верху сходів. Я сподівався, що моя черга не прийде. Я майже вірив у це.

Ще три воїни пролетіло повз мене, і тут ми дійшли до невеликої сходового майданчика і повороту. Блейз розчистив майданчик і почав підйом. Приблизно з півгодини я спостерігав за ним, а воїни, що виступили проти нього, всі вмирали і вмирали. Я чув шепіт захоплення воїнів, що йшли позаду мене. У мене навіть виникла божевільна думка, що мені вдасться пробитися так до самого верху.

Він використовував кожен трюк, відомий в науці фехтування. Він вибивав мечі плащем, робив підніжки, хапав вільною рукою за кисть і вивертав її, скидаючи людини зі сходів без боротьби.

Ми дійшли до наступного сходового майданчика. До цього часу на рукаві його виступила кров, але він не переставав посміхатися, і солдати, що стоять слідом за тими, яких він убивав, були бліді як смерть. Це йому теж допомагало. І, можливо, те, що я стояв за ним,