Дев'ять Принців Амбера - Роджер Желязни

Потім існувала ще й карта з Амбером. Я міг потрапити туди за одну мить і спробувати убити Еріка, але цей шанс був приблизно один на мільйон.

Я хотів померти, борючись, але загибель оточуючих мене людей при цьому — безглузда. Можливо, моя кров недостатньо чиста, незважаючи на те, що я пройшов Лабіринт. У справжнього Принца Амбера не могло бути таких думок, і в голові його не було місця для непотрібного або навіть потрібного жалю. Я вирішив, що століття, проведені мною на Землі, змінили мене, можливо розслабили, зробили схожим на інших братів.

Я вирішив здати свій флот, а потім за допомогою карти Амбера проникнути в місто і викликати Еріка на дуель не на життя, а на смерть. Він буде дурень, якщо погодиться. Але якого біса! Як я вже говорив, мені більше нічого не залишалося.

Я повернувся, щоб висловити свою волю офіцерам, і в цей момент чужа воля пригнула мене до землі, і у мене перехопило подих.

Я відчув контакт зв'язку і з великими труднощами видавив крізь міцно стислі зуби:

— Хто?

Відповіді не було, але щось продовжувало здавлювати мій мозок зі страшною силою, і я насилу боровся, щоб не бути остаточно переможеним, не підкоритися чужій волі.

Через деякий час, коли він побачив, що не зломить мене без довгої боротьби, Ерік подав голос, як би принесений поривом вітру:

— Як поживаєш, братику? Як справи?

— Не дуже, — сказав чи подумав я. І він усміхнувся, хоча голос у нього теж був напружений.

— Як шкода. Якби ти повернувся з тим, щоб підтримати мене, то я багато б виграв від такої співпраці. Зараз, звичайно, уже пізно. Зараз я тільки повеселюся, знищуючи і тебе, і Блейза.

Я не відповів йому відразу, почавши боротьбу з ним не на жарт, всією силою своєї волі. Він злегка відступив при цьому шаленому натиску, але тим не менше йому вдалося утримати мене, якщо не придушити.

Якби в цей момент один з нас хоч на долю секунди відволік увагу, ми могли б увійти в фізичний контакт, або один з нас отримав би величезну перевагу на ментальному рівні. Тепер я ясно бачив його палацові покої. Але якщо один з нас зробить хоч найменший рух, інший неминуче тут же потрапить під його повну владу.

Тому ми напружено дивились один на одного, так що з боку було незрозуміло, яка між нами йшла боротьба. Ну що ж, одну з моїх проблем він вирішив сам, почавши атаку на мене першим. Карту з моїм зображенням він тримав у лівій руці, брови хмурились від напруги. Я намагався знайти в ньому хоч найменшу слабинку, але її не було. Мої люди намагалися поговорити зі мною, але я їх не чув, жодного слова.

Рахунок часу я теж втратив з самого початку нашого поєдинку. Чи могли вже пройти дві години? Можливо, Ерік цього і добивається? Я ні в чому не був впевнений.

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказав Ерік. Відчуваю. Так, я пов'язаний з Каїном. Ми контактували з ним після того, як ти попросив відстрочки. І я можу утримувати тебе в такому стані, поки весь твій флот не піде на дно, в Рембо, щоб згнити там. Твоїх людей з'їдять риби.

— Почекай, — відповів я. — Вони безвинні. Ми з Блейзом обдурили їх, і вони думають, що ми воюємо за праве діло. Їх смерть не принесе тобі користі. Я вже був готовий здати свій флот.

— Тоді тобі не слід було так довго думати, — відповів він, — тому що зараз уже пізно. Я не можу викликати Каїна і скасувати свій наказ без того, щоб звільнити тебе, а в той момент, коли я тебе звільню, сам тут же потраплю під твій ментальний контроль або мені буде загрожувати чисто фізичне знищення. Ми занадто міцно з тобою пов'язані.

— Припустимо, я дам тобі чесне слово, що не зроблю такої спроби?

— Будь-хто може порушити своє слово, коли мова йде про королівство, — сказав Ерік.

— Але ж ти зараз можеш читати мої думки. невже ти не відчуваєш, що я кажу правду? Я дотримаю слово.

— Я відчуваю твою дивну прихильність до цих людей, яких ти надурив, і я не розумію, чим вона викликана. Але все-таки ні. Ти сам це знаєш. Навіть якщо ти говориш зараз відверто — а я це допускаю — спокуса буде занадто великою, коли тобі випаде така можливість. Ти сам це знаєш. Я не можу ризикувати.

І я дійсно знав це. Амбер занадто гарячив нашу кров.

— Зате твоє фехтувальне мистецтво значно покращилося, — зауважив він. — Я бачу, що в цьому відношенні заслання принесло тобі тільки користь. Ти зараз близький до мого рівня, ближче, ніж хто-небудь інший, окрім зрозуміло Бенедикта, якого, можливо, вже давно немає в живих.

— Не тіш себе ілюзією. — Сказав я. — Я знаю, що можу перемогти тебе в будь-яку хвилину. Чесно кажучи, я хотів запропонувати…

— Не турбуйся. Я не збираюся битися з тобою на дуелі ЗАРАЗ. — сказав він і посміхнувся, прочитавши мою думку не тільки в мозку але і на обличчі.

— Я все більше і більше шкодую, що ти не зі мною, — сказав він. — Тебе я міг би використовувати куди краще, ніж інших. На Джуліана мені просто наплювати, Каїн боягуз, Жерар сильний, але дурний.

Я вирішив замовити слівце хоч за одного, поки була така можливість.

— Послухай. Я змусив Рендома слідувати за собою. Сам він був від цього далеко не в захваті. Мені здається, він підтримав би тебе, тобі варто було лише попросити.

— Цей покидьок?! Я не довірив би йому виносити навіть нічні горщики! В один прекрасний день я виявив би в своєму щура. Ні, дякую. Може, я і помилував би його, якби ти за нього зараз не попросив. Ти хочеш, щоб я притис його до грудей і вигукнув: «Брат!», чи не так? О, ні. Надто вже швидко ти кинувся його захищати! Це показує його істинне до мене відношення, про яке він, поза всяким сумнівом, повідомив тобі. Давай-но краще забудемо про Рендома з точки зору милосердя.

У цей момент я відчув запах диму і скрегіт металу об метал. Це означало, що Каїн напав на нас, знищуючи по одному.

— Чудово, — сказав Ерік, прочитавши мої думки.

— Зупини їх! Будь ласка! У моїх людей немає жодного шансу проти такий ескадри!

— Навіть якби ти сам особисто здався… Тут він прикусив губу і вилаявся. Він збирався