Дев'ять Принців Амбера - Роджер Желязни

Але ніхто також не приніс мені поїсти.

Я лежав, загорнувшись у плащ, і згадував усе, що сталося з тих пір, як я прокинувся в Грінвуді і відмовився від уколу. Можливо, для мене було б краще, якби я цього не зробив.

Я пізнав відчай.

Скоро Ерік коронується в Амбері. Можливо, це вже відбулося.

Але сон був прекрасним виходом, а я так втомився…

Вперше за довгий час я отримав можливість спати, відпочивати і забути про свої рани.

У сирій темній камері гидотно пахло.

8

Не пам'ятаю, скільки разів я прокидався і знову засипав. Двічі я знаходив м'ясо, хліб і воду на підносі біля дверей. Обидва рази я з'їдав все до крихти. Камера моя була безпросвітно темна і дуже холодна. Я чекав. І знову чекав.

Нарешті за мною прийшли.

Двері розчинилися і з'явилося слабке світло. Я закліпав з незвички і в цей момент мене покликали.

Коридор зовні був вщерть набитий озброєними воїнами, щоб я не викинув якогось фокусу.

Я потер рукою щетину на підборідді і пішов туди, куди мене вели.

Ми йшли довго, і дійшовши до залу зі спіральними сходами стали підніматися по них. Поки ми йшли, я не задав жодного питання, і ніхто нічого не намагався мені пояснити.

Ми дійшли до верху і пішли вже по самому палацу. У теплій чистій кімнаті мені веліли роздягтися догола. Я роздягнувся. Потім я увійшов у ванну з гарячою водою, від якої йшла приємна пара, підійшов слуга, зішкріб з мене весь бруд, поголив і постриг мене.

Коли я витерся насухо, мені дали мою чисту чорно-срібну одежу.

Я одягнувся, і на плечі мені накинули плащ з срібною трояндою на застібці.

— Тепер ви готові, — сказав мені сержант охорони. — Підійдіть сюди.

Я пішов за ним, а варта за мною.

Мене провели в самий кінець палацу, де коваль одягнув мені наручники і скував ланцюгами і ноги. Ланцюги були важкі, щоб у мене не було сил їх порвати. Якби я почав пручатися, мене побили б до нестями, і в результаті все одно закували б. У мене не було особливого бажання знову бути побитим, тому я не пручався.

Потім кілька стражників потягли мене за ланцюзі назад в парадну частину палацу. Я не дивився на окружаючу мене пишність. Я був бранцем, можливо, скоро я буду або мертвим, або божевільним. І зараз я нічого не міг з цим поробити. Швидкий погляд у вікно сказав мені про те, що зараз вже ранній вечір, і я не відчув жодної ностальгії, коли мене проводили по залах, де ми всі гралися дітьми.

По довгому коридору ми потрапили в їдальню палацу.

За довгими столами сиділи люди, багатьох з яких я знав.

Найпрекрасніші сукні та костюми Амбера горіли і переливалися в залі, і була музика при світлі смолоскипів, і вже налито в келихи вино, і наїдки заповнювали вже накриті столи, але ще ніхто не приступав до бенкету.

Я впізнавав багатьох, наприклад, Флору, але було і безліч дивних, незнайомих осіб. Я побачив менестреля і лорда Рейну. Зліва від мене розташувався Джуліан. Я не звернув на нього уваги, а втупився на леді, струнку блондинисту особу.

— Добрий вечір, — сказав я. — По-моєму, нас не представили один одному. Мене звати Корвін.

Вона подивилася на сидячого праворуч чоловіка, ніби шукаючи підтримки, але цей величезний рудий мужлан з купою прищів на обличчі відвернувся і зробив вигляд, що захоплений бесідою з жінкою праворуч.

Вона видавила з себе слабку подобу посмішки і відповіла:

— Мене звуть Кармела. Як поживаєте, принц Корвін?

— Яке приємне у вас ім'я, — відповів я. — У мене все в порядку. Скажіть, як так вийшло, що така гарна, приємна дівчина — і раптом опинилася тут?

Вона швидко зробила ковток води.

— Корвін, — сказав Джуліан голосніше, ніж це було потрібно. — Я думаю, що леді, до якої ти чіпляєшся, вважає тебе нестерпним.

— Невже? По-моєму, вона не сказала тобі ні слова за цей вечір.

Він не почервонів. Він став білим, як крейда.

— Досить. Я не маю наміру терпіти більше цього від тебе.

Тоді я потягнувся і навмисно побрязкотів своїми ланцюгами. Крім ефекту, від такої демонстрації, я дізнався, скільки вільного простору знаходиться в моєму розпорядженні. Занадто мало. Звичайно, Ерік вельми обережний.

— Підійди-но ближче і прошепочи мені свої заперечення на вушко, братику, сказав я.

Але він цього чомусь не зробив.

Я був останнім, кого чекали за столом, тому я знав, що скоро настане час того, що має статися.

І я не помилився.

Зазвучали шість труб і в зал увійшов Ерік.

Всі встали.

Крім мене.

Варта була змушена стягнути мене зі стільця за допомогою ланцюгів і з їх же допомогою підтримувати мене у стоячому положенні.

Ерік посміхнувся і спустився по сходах праворуч від мене. Я з труднощами розрізняв його власні кольори під горностаєвою мантією, в яку він загорнувся.

Він став на чолі столу, зупинившись біля свого крісла. Підійшов слуга, встав позаду нього, і виночерпії прийнялися розливати вино по келихах.

Коли всі келихи були наповнені, він підняв свій.

— Нехай вічно будете ви всі жити в Амбері, — проголосив він, — вічному місті.

І всі підняли келихи.

Крім мене.

— Візьми келих, — сказав Джуліан.

— Подай його мені.

Він цього не зробив, але обдарував мене довгим важким поглядом. Тоді я швидко взяв свій келих у руку і підняв його.

Між нами було сотні дві людей, але мій голос рознісся по всій залі, і Ерік не відривав від мене погляду, коли я вимовляв свій тост:

— За Еріка, який сидить на самому кінці столу!

Ніхто не спробував вдарити мене, в той час як Джуліан виплеснув вміст свого келиха на підлогу. Решта наслідували його приклад, але мені вдалося майже допити свій, перш ніж його вибили в мене з рук.

Тоді Ерік сів, дворяни послідували його прикладу, а мене відпустили, і я впав на своє місце.

Почали подавати страви, а так як я був голодний, то їв більше інших і з великим задоволенням.

Музика не замовкала ні на секунду, і трапеза тривала по меншій мірі дві години. За весь цей час ніхто не сказав мені жодного слова і сам я теж більше ні до кого не звертався. Але моя присутність відчувалася всіма, і наш стіл також був помітно