Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Що зробила б Сайдонія на моєму місці?

Я дивилася, як Лезер завиваючи від болю, продовжувала покірно виконувати наказ. Її крики заглушали всі інші звуки. Я намагалася збагнути, як саме маю відреагувати. Більшість із Вельмишановного Панства почувалися недобре. Інші потайки відводила очі. Були й такі, хто дивився на Лезер і ніби не помічав її. А решта, здавалося, отримувала задоволення від видовища.

Сайдонія б не стала мовчки спостерігати за цим.

Вона закричала б на Імператора і спробувала б захистити Лезер. Донія не могла спокійно дивитися на те, як знущаються над безпомічними створіннями. Саме тому тут замість неї була я.

Як ще могла відреагувати Сайдонія? Як?

Вона могла розплакатися.

Я не вміла плакати. Я просто була не здатна на це.

У цій ситуації я могла зробити тільки одне.

Тож я закотила очі, відкинула голову назад і дозволила своєму тілу осісти на підлогу, намагаючись зобразити, нібито більше не в змозі витримати це. Церемоніальні шати були настільки важкими, що коли я впала, у залі пролунав гучний брязкіт, а я залишилася лежати на підлозі: кожен мій м’яз був розслаблений, а дихання сповільнене — такий собі образ приголомшеної вразливості й слабкості. Роль була зіграна доволі правдоподібно. Я вправно обіграла ситуацію, уникнувши жорстокості Імператора і нейтралізувавши її. Можливо, це спрацює.

На хвилину в залі запала тиша, а потім роздався вибух сміху.

— Ми налякали дівча Імпірінсів? — вигукнув Імператор, — Підозрюю, що так і є. Де ж її наймані працівники? Підійдіть, не бійтеся, — у його голосі почулися нотки роздратування. — Я не збираюсь білувати жодного з вас. Розваги скінчилися.

Імператор, який тепер перебував у доброму гуморі, наказав їм віднести мене в нові покої.

Я не розплющувала очей, продовжуючи зображувати непритомність. Одягнена в екзокостюм і церемоніальні шати, я важила забагато, тож робітники зняли з мене найважчі деталі вбрання. Лезер продовжувала стогнати, тому в той час, як мене готували для транспортування в покої, я не втрималася і розплющила очі, щоб крадькома поглянути на Служницю — й роздратовано усвідомила, що Імператор збирається залишити її в такому стані.

Вона корчилася на підлозі, бо втратила забагато крові й більше не могла стояти на ногах, а її сукня наскрізь просякла кров’ю. Інші Служниці пройшли повз неї, ніби Лезер там і не було. Мене вразило, наскільки безпорадною стає істота, позбавлена свободи волі. Вона навіть не здатна на самозахист. У найпростішої комахи, і то є інстинкт самозахисту, але не в подібних істот.

— Коли вона нарешті замовкне і стихне цей пекельний крик? — запитав юнак, який підійшов до Лезер, щоб роздивитися її.

Я одразу впізнала його.

Високий, широкоплечий і рудоволосий. Соціальний статус Тайруса Домітріана видавала сама лише кількість очей, що були спрямовані на нього. У його зовнішності були неприховані вади, так само, як і в його аватарі: веснянки і ямочка на підборідді. На відміну від аватару, його очі блищали, майже сяючи від божевілля. Кожна клітина його тіла випромінювала шалену енергію — від цієї картини майже перехоплювало подих.

— Це так неблагородно. Зараз же припини скиглити, — мовив Тайрус до Лезер, ніби Служниця була в змозі його почути. — Хіба можна так себе поводити при Вельмишановному панстві?!

Біль повністю затьмарив залишки свідомості Лезер і вона була не здатна почути його або виконати його накази, тож юнак закотив свої блакитні очі, витягнув із кишені тонку циліндричну зброю і вистрілив спалахом світла їй у груди. Вона затихла. Я одразу зрозуміла: Служниця померла.

— Тайрусе! — з докором мовив Імператор. — Що я тобі казав про вбивство людей?

— Так, так, знаю, спершу слід отримати твій дозвіл, дядьку, — пробурчав Тайрус, зігнувшись у поклоні. — Але на свій захист можу сказати, що вона дратувала мене.

— Ех ти... — з ніжністю промовив Імператор, — вона й так уже була живим мерцем. Навіщо було пришвидшувати її смерть?

Тайрус схилив голову на бік: його блакитні очі з блідими віями блищали, а на губах грала божевільна посмішка.

Я пригадала все, що мені було відомо про Тайруса Домітріана. Після зустрічі з аватаром цього безумця я з цікавістю слухала розповіді Сутери ну Імпірінс про нього. Він був одним із найбільших посміховиськ Імперії. Призначення божевільного племінника своїм спадкоємцем було одним із найбільш правильних рішень Рандевальда Домітріана. Навіть його найзапекліші вороги не наважаться вбити Імператора, побоюючись його спадкоємця.

Я не помітила, як мої очі розплющилися ширше. Я усвідомила це, лише впіймавши на собі скептичний погляд дівчини, яка перебувала на іншому боці кімнати й дивилася прямо на мене — здається, вона була єдиною, хто звернув на мене увагу. Її чорне волосся спадало на плечі акуратними кучерями, а очі пильно мене вивчали.

Я знову зімкнула повіки, розсерджена, що вона помітила мій фарс. Мене понесли геть із кімнати, а Імператор тим часом продовжив головувати на зібранні. Усі й думати забули про знущання над Служницею.

Ці люди справді були жорстокими.

Але якщо вони становитимуть хоч найменшу загрозу для Сайдонії, вони довідаються, що я набагато жорстокіша.