Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Мабуть, їй важко було це сказати. Вона ніколи не використовувала це слово, спілкуючись із жителями фортеці.

Ексцеси нахилили свої голови, щоб продемонструвати татуювання із зображенням сонця-що-сходить-за-горизонтом-планети — міткою родини Імпірінсів. Я побачила, як люди стисли кулаки і зціпили зуби. Деякі з найманих працівників обмінялися поглядами, поки Мати-Засновниця перевіряла мітки кожного з них, і я відчула, як по моїй спині пробігли мурашки. Повітря забриніло від роздратування.

Спершу я дивувалася, навіщо Мати-Засновниця ускладнює собі життя, наймаючи Ексцесів у мою свиту для подорожі до Хризантеміуму. Як на мене, то був зайвий клопіт. Урешті-решт, живі люди не були потрібні взагалі. Машини можна використовувати для управління кораблем, навігації і навіть для ремонту машин, які керують кораблями та навігаційними системами. Машини використовували для ведення війни, для розробки нових ліків, для пошуку нових видів лікування. Саме через це Ексцеси не повинні були знати, як влаштовані машини або як їх створювати. Система була самодостатньою.

— Ми наймаємо Ексцесів, тому що вони небезпечні і їхні послуги дорого коштують, Немезідо. — сказала Мати-Засновниця. — Влада над машинами є даністю. Влада над Служницями є природним явищем у тому разі, якщо у вас достатньо грошей, щоб купити їх. Влада над волею Ексцесів — над людьми, які підпорядковуються вам лише тому, що ви купили їх відданість, а можливо, навіть служать усупереч власним переконанням і уподобанням — це найнебезпечніший і найнепередбачуваніший вид влади. Свита з найманих працівників, яких запросили для супроводу спадкоємиці родини в Хризантеміум, — це свідчення і доказ її сили й впливу. Якщо у твоїй свиті не буде найманих працівників, при дворі можуть піти чутки, що наша родина не в змозі дозволити собі їх послуги, чи гірше того, не здатна управляти ними. Ти відішлеш їх назад, тільки-но тебе представлять Імператору.

Мати-Засновниця закінчила огляд.

— Дякую, працівники. Впевнена, ви вірно служитимете моїй дочці, — розвернувшись до мене, Мати-Засновниця простягла руки: — Бережи себе, моя доню. Знайди свій шлях у гіперпросторі. Спробуй вижити.

Я взяла її руки, опустилася на коліна і приклала долоні Матері-Засновниці до своїх щік.

— Я спробую, — а потім вимовила те дивне і невідоме мені слово: — Мамо.

На хвилину наші маски впали, і пронизливий погляд Матері-Засновниці схрестився з моїм, а потім ми розійшлися в різні боки. Наймані робітники розступилися, щоб я могла пройти на борт позиченого ними зорельоту. За мною йшли Служниці, які мали супроводжувати мене під час подорожі. Вони несли скрині з одягом та іншими речами, що могли знадобитися Сайдонії Імпірінс під час подорожі до Хризантеміуму.

Якби в мене не було відмінного слуху, я б не почула перешіптування Ексцесів:

— Оце так прощання. Бездушне і черстве, — сказав хтось. — Мабуть, вона не дуже сумуватиме за своєю дочкою.

— Кажу тобі, аристократи — холоднокровні створіння. Їм недоступні почуття простих смертних. За останні століття вони здійснили забагато генетичних модифікацій.

Я не виказала, що почула ці слова, але вони майже змусили мене посміхнутися, і цей імпульс здивував мене, тому що зазвичай я не розуміла гумору. Найсмішнішим був той факт, що ці Ексцеси не мали жодного уявлення про те, наскільки бездушною і генетично модифікованою була я.

Тепер переді мною стояло лише два завдання: змусити людей повірити, що я — Сайдонія, і, звісно, спробувати вижити.

УСЮ ПОДОРОЖ я просиділа в каюті разом зі Служницями, повторюючи і пригадуючи все, що мені було відомо про Імператорський Двір. Я уявляла, як у цей час Донія схвильовано міряє кроками кімнату, чекаючи, коли наш корабель вийде із гіперпростору, і я зможу відправити їй повідомлення.

Я змушувала себе лежати в ліжку по вісім годин, так само, як це робила б Донія. Їла стільки ж, скільки потребував її організм. І боролася з бажанням рухатися і хоча б трохи напружити м’язи.

Під час процедури урізання м’язової тканини я з легкістю зменшила кількість фізичних навантажень, бо була слабкою. Але зараз мені здавалося, ніби я ось-ось вибухну від надлишку нерозтраченої енергії. Я не дозволяла собі піддатися спокусі, інакше всі зусилля, яких я доклала задля зменшення м’язів, виявилися б марними.

Сайдонія завжди розповідала мені, що Космос — безкрайній і безмежний, але дотепер я не усвідомлювала цього повною мірою. Ми летіли через гіперпростір із неймовірною швидкістю, і, тим не менше, подорож тривала вже не перший тиждень. Ми все ще мандрували просторами нашої Галактики, і за вікном лежала порожнеча темряви без зірок.

Часом у гіперпросторі траплялися нещасні випадки. У минулому, коли відбувалася космічний корабель ламався й розпадався на частини під час подорожі в гіперпросторі, Імператор завжди відкрито говорив про подібні інциденти й оголошував дні міжгалактичної скорботи. Однак, коли трагічні випадки почастішали, їх почали замовчувати. Жахіття засекречували і приховували. Сенатор фон Імпірінс вважав, що причина аварій полягає у застарілих технологіях, що зорельоти вже віджили своє.

Ці катастрофи не лише вбивали людей, які були на борту кораблів, вони руйнували космічний простір. У тій частині космосу, де трапилася трагедія, утворювалася так звана зона смерті, яка поглинала будь-який корабель або планетарне тіло, що перебувало поблизу. Ці зони стали називати «вбивчий космос».

Тепер, коли я стояла на борту корабля і вдивлялася в неосяжну темряву, усвідомлюючи, що будь-якої миті щось