Діаболік - С. Дж. Кінкейд

НОВОПРИБУЛИХ Вельмишановних Панів розміщали на розкішних віллах, розташованих під одним із велетенських куполів «Валор Новус», у склепінні яких навіть неможливо було розгледіти стелю. Щоб спокійно роздивитися все навкруги, я зробила вигляд, ніби отямилася, щойно наймані працівники винесли мене подалі від очей основної маси Вельмишановного панства.

Мене завжди вражали вольєри для тварин і сади у фортеці Імпірінсів. У Хризантеміумі рослинність вкривала безмежні простори зелених пагорбів, сягаючи в такі далі, що обриси найвіддаленіших дерев розмивалися в горизонті атмосфері.

Знову закралася думка, що ми стоїмо на поверхні планети, хоча я знала — це лише прозорий куполоподібний відсік судна. Виконуючи вказівки Імператора, наймані працівники вивели мене до вілли, що була закріплена за родиною Імпірінс.

Опинившись усередині шикарної вілли, я вперше, з часу перебування в приймальній залі Імператора, вільно зітхнула.

— Вельмишановна Панно Імпірінс, як ви почуваєтеся? — запитав один із працівників.

Я поглянула на нього.

— Зі мною все гаразд. Ви чудово виконали ваш обов’язок, супроводивши мене до Хризантеміуму й представивши родину Імпірінс Імператору. Дякую вам. Тепер можете бути вільними.

Наймані працівники виглядали вкрай здивованими, проте я не стала їм нічого пояснювати. Служниці не вміли ні мислити, ні встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Отже, вони не помітять, що я поводжуся «дивно», тоді як наймані працівники можуть зробити певні висновки. Саме тому тепер, коли вони виконали свої офіційні обов’язки, я більше не потребувала їхніх послуг: їх побачили, а мене визнали їхньою господинею. Принаймні, якщо вони поїдуть, я буду певна, що жодного з них не спіткає доля Лезер.

У фортеці Імпірінс доба складалася з шістнадцятигодинного дня, під час якого світило яскраве сонце, і восьмигодинної ночі, коли світло було тьмяним. Денно-нічний цикл «Валор Новус» змінювався відповідно до положення зірок за вікном і залежав від того, яким боком Хризантеміум розвернена до якогось із сонячних дисків. Проте на кожній віллі були ширми, що закривали вікна й створювали ілюзію ночі. За моїм наказом Служниці опустили їх, щоб я могла виспатися перед завтрашньою службою в геліосфері — служби проводили тричі на тиждень, у той час, коли всі шість сонячних світил було видно з «Валор Новус».

Як виявилося, сон був недосяжною розкішшю навіть для такого створіння, як я, хоча, щоб виспатися, мені не потрібно було багато часу. Про прибуття мого першого гостя голосно сповістив домофон:

— Невені Сагну до Сайдонії Імпірінс.

Невені Сагну? Я зашнурувала напівцеремоніальне вбрання, намагаючись згадати, чи було це ім’я у списку, із яким я ознайомилася під час навчання. «Сагну» не було в переліку сенаторських імен, і я не пригадувала, щоб Донія коли-небудь розповідала про Невені після спілкування на соціальних форумах.

Коли я вийшла назустріч новій гості, то побачила невисоку дівчину із сяючим чорним волоссям і одинарними повіками, що нагадували ті, які Сутера ну Імпірінс зробила собі після останнього сеансу в ботів краси. Але з рисами обличчя дівчини вони гармоніювали набагато краще, і я дійшла висновку, що це одні з рецесивних ознак — на зразок рудого волосся й відокремлених мочок вуха, що зрідка даються людям від природи. Поверх її коміру лежало намисто серпоподібної форми — вигнута металева пластина із заточеним краєм, що була всіяна коралами для маскування смертоносної природи, бо, по суті, це був імпровізований кинджал. Можливо, когось і можна було обдурити, видавши це знаряддя вбивства за прикрасу, але не мене.

— Вельмишановна Панно Імпірінс, сподіваюсь, ви добре себе почуваєте, — Невені опустилася на коліна, і я простягла їй руки. Вона приклала їх до своїх щік. Цей жест дав мені зрозуміти, що соціальний статус дівчини був однозначно нижчим, ніж у Сайдонії. — Я бачила, як ви знепритомніли напередодні. Я теж часто страждаю від запаморочень. Тому вирішила принести вам настоянку. — Вона підвелася з колін і почала нервово порпатися в кишенях своєї туніки, після чого простягнула маленький металевий флакончик, заглядаючи мені у вічі. — Просто додавайте по три краплі в напій.

Я зрозуміла, що вона очікує на мою відповідь. Мотиви цієї дівчини миттю викликали в мене підозру. Вона поводилася занадто улесливо.

— Дякую.

— Прийміть мої співчуття з приводу загибелі вашої Служниці. Це був ганебний спосіб... — вона замовкла, перш ніж промовила вголос слова критики в бік дій Імператора. Потім продовжила: — Коли я приїхала сюди, моя родина теж перебувала в немилості Імператора. Тому я розумію, що ви відчуваєте, ставши свідком подібного.

— Справді?

Вона перейшла на шепіт і нахилилася до мене.

— Ми обидві перебуваємо тут з однієї причини, — тихо промовила вона, — і у нас багато спільного.

— Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що ваш батько і моя мати розділяють спільні ідеї та переконання, — її щоки запалали. — Вони не знайомі один із одним, але спроба моєї матері реформувати нашу систему освіти розгнівала Імператора. Вона хотіла, щоб ми вивчали математику, природничі науки і...

Я завмерла. Саме таких людей мені варто уникати, але я не була певна, чи маю право відсторонитися від цієї дівчини, зважаючи на те, що вона походить із аристократичної родини.

— Я не чула про твою сім’ю. Пробач.

Вона зашарілася.

— Ми не належимо до однієї із сенаторських родин.