Діаболік - С. Дж. Кінкейд

— Бачу, вам немає що сказати. Я знаю, ви попереджали його не призначати мене Спадкоємцем Прімусом, але він не прислухався до вашої поради. Я знаю, що він більше зважає на слова Сенатора фон Пасуса, ніж на вашу думку. Я знаю, як вас дратує, коли він спостерігає за вами під час дегустації страв — можна подумати, якщо ви забажаєте його смерті, він зможе цього уникнути! Він не тільки забув, чим вам зобов’язаний, але й те, що й досі завдячує вам усім.

— Рандевальд, — неохоче мовила вона, — останнім часом розчаровує мене. Я все більше схиляюся до думки, що влада — це найзгубніша річ у Всесвіті. Жага й одержимість владою неминуче псують характер людини.

— Бабусю, ви ж розумієте, що тепер почнеться відкрита війна між дядьком і мною. Дівайні більше не вписується у ваші плани. Я — ваша єдина альтернатива, і я підозрюю, що тепер ви ставитеся до мене толерантніше, чи не так?

— А я підозрюю, що ти був чудовим актором упродовж багатьох років.

— Я завдячую цим вмінням саме вам. Зараз я розкриваю перед вами всі свої карти, як один прагматик відкривається перед іншим. У мене немає непомірних апетитів, і я добре знаю, що значить поважати й боятися вас.

Вона розсміялася.

— О, мабуть, Рандевальд проклинає той день, коли призначив тебе своїм спадкоємцем. Я попереджала його.

— Але зовсім з інших причин. Тепер ви бачите, що мені вистачить клепки не ігнорувати ваші слова, як це робить дядько. Якщо ви хочете, щоб я був Геліоніком, я буду Геліоніком. Якщо ви бажаєте, щоб я об’єднався з Пасусами, я пов’яжу своє життя з дівчиною Пасус. Я ніколи не посмію засумніватися у вашій мудрості.

Вона відійшла вбік. Я поглянула на неї, і помітила відблиск металу за її спиною. У кутках кімнаті ховалися боти безпеки. Якщо знадобиться, вона готова вбити Тайруса. Невже вона врятувала нас лише для того, щоб поставити йому ультиматум? Можливо, він забіг уперед, першим виклавши свої карти на стіл?

— Чи правильно я розумію, Тайрусе, — сказала вона, — ти пропонуєш мені піти на державну зраду? Ти хочеш, щоб я змовилася з тобою проти власного сина?

— Я нічого не говорив про змову, але врятувавши мене після його спроби вбити, ви самі зробили крок мені на зустріч.

— Скажи мені, — спокійно промовила вона, — чому я маю поставити на тебе, а не зробити вибір на користь сина?

— Тому що ви хочете, щоб Імперією правив найсильніший Імператор, а Рандевальд втратив упевненість у собі, — розвів руками Тайрус. — Ви хочете, щоб Імперія досягла вершини свого розвитку під управлінням найдостойнішого з Домітріанів, і нам із вами відомо, що...

— Це ти? — сухо мовила вона.

— Ні, бабуся. Це ви.

Вона не очікувала подібної заяви. Її горде підборіддя задерлося вгору, але вона дозволила йому продовжити.

— А по друге, мені єдиному вистачить розуму визнати, що я правитиму, дослухаючись до ваших вказівок і виконуючи вашу волю. До того ж, — він простягнув руку і стиснув мою долоню, — я також чудові розумію, що боти безпеки за вашою спиною готові вбити мене, якщо я першим не запропоную вам своєї руки.

Інших сигналів мені було не потрібно — я все зрозуміла. Мої м’язи досі страшенно нили після декомпресії й нестачі кисню, але вони миттєво зреагували, коли я схопилася і одним стрибком опинилася в іншому кінці кімнати.

Сигна скрикнула від подиву, коли я підлетіла до першого боту безпеки до того, як він встиг розвернутися в мій бік і вистрелити. Я розвернула його і направила промінь на інший бот, і тієї ж миті з підлоги здійнявся третій — я перестрибнула через його промінь, схопила долонею і розбила об стіну.

Я поглянула на Тайруса, і він повільно кивнув, дивлячись на мене палаючими очима.

— Дякую, Немезідо.

Сигна заклякла як стовп, з відкритим від здивування ротом. Але незабаром взяла себе в руки.

— Діаболік. Вона — Діаболік!

— Так, — погодився Тайрус.

— Не дивно, — Сигна замовкла. Потім продовжила: — Ти знайшов собі Діаболіка і видав її за Сайдонію Імпірінс, — вона вимовила ці слова так, ніби її приголомшила його нахабність.

— Мене замаскував не він, — зауважила я, все ще під дією адреналіну, що пульсував у моїх жилах, — я готова була напасти, якщо Тайрус віддасть команду. — Це зробили люди, які нині вже мертві.

— Як у тебе може бути Діаболік? — запитала Ситна, розглядаючи мене. — Ми ніколи не замовляли для тебе Діаболіка.

— Вона — не мій Діаболік, — відповів Тайрус. — Вона — мій союзник.

— Союзник? — промовила Ситна, оглядаючи мене допитливим поглядом. — Діаболік без хімічної прив’язаності — це дуже небезпечний союзник, Тайрусе. Ти не знаєш цих істот так, як знаю їх я.

— Що ви можете знаєте про Діаболіків? — запитала я розлючено.

Вона посміхнулася, але її погляд залишився холодним.

— Більше, ніж ти думаєш. Я знала, що з тобою щось не так, і тепер розумію, що саме. Отже, спочатку ти належала... тій дурненькій Імпірінс?