Діаболік - С. Дж. Кінкейд

— Встань, чоловіче, — промовив Тайрус.

Вінтон підняв голову і поглянув на нього своїми великими, переляканими очима.

— Ваш... Ваше Високопреосвященство?

— Я сказав, встань. Я не збираюся карати смертю такого чесного спортсмена, як ти, особливо за те, що трапилося внаслідок нещасного випадку. Це було б варварством.

Шепіт недовіри пронісся залою.

— Буде проведено розслідування цього інциденту, і якщо хтось виявиться винним, їм більше не дозволять виступати в цьому виді спорту, — сказав Тайрус. — Щодо вас, то ви особисто відправитеся з візитом до родини покійного і передасте рідним померлого суму, яку я їм виділю. Чи можу я довірити вам цей обов’язок?

Вінтон знову впав на коліна, стиснувши руки.

— Так, так, Ваше Високопреосвященство! Так, ви можете довірити це мені!

Тайрус простягнув руки й дозволив чоловікові благоговійно прикласти його долоні до щік.

— І, звичайно, я збираюся провести службу у Великій Геліосфері, щоб вшанувати пам’ять тих, кого ми втратили під час цих доблесних змагань. Сподіваюся: ви відвідаєте службу перед вильотом?

— Так, із задоволенням. Із задоволенням, Ваше Високопреосвященство! — На радощах він почав прикладати долоні Тайруса то до однієї щоки, то до другої. — Ви дуже милосердний і великий, і просто...

— Відпочиньте, — Тайрус відійшов від нього. Потім звернувся до найманців, які спіймали втікача. — Дякую вам, що знайшли нашого норовливого друга, перш ніж він здійснив якийсь необачний вчинок. Ви отримаєте щедру винагороду за свої послуги.

Коли Тайрус розвернувся і пішов геть із Зали Правосуддя, я почула, наростаючий гомін здивованих голосів, бо люди побачили милість Домітріана. Цього Домітріана. Контраст із його дядьком був настільки разючим, що я помітила відблиск віри в майбутнє на обличчях людей, надію на те, що Імперією керуватиме цей молодий і справедливий правитель.

Я наздогнала його, чудово розуміючи, що саме він зробив. Він знову завдав удару Імператору, в інший, підступний спосіб, який не можна було безпосередньо інтерпретувати як ворожість, але тим не менше, ці дії ще більше підірвали авторитет Імператора. Він планував програти, щоб продемонструвати своє милосердя після програшу.

— Чудово спрацьовано, — тихо видихнула я.

Тайрус кинув на мене швидкий погляд, і на мить його непроникна маска дала тріщину, відкриваючи емоції, які я побачила на його обличчі, коли Елантра штовхнула Юніті на ринг.

— Я не заслуговую на похвалу, Немезідо. Я зробив жахливу річ. Судно мало зламатися, а не вибухнути.

Я не думала про чоловіка, який загинув в аварії. На мій погляд, мета завжди виправдовувала засоби, але очі Тайруса були затуманені.

— Я зовсім не добрий. Я давно змирився з тим, що коли стану на вибраний шлях, мої руки будуть у крові. Але я не очікував, що сьогодні я вб’ю невинну людину.

— Тайрусе, якби я переживала через кров кожної невинної людини на моїх руках, я б не змогла функціонувати. Принаймні ти можеш загладити свою вину.

— Так, — сказав він, — так. Його сім’я отримає велику грошову компенсацію. Я зроблю для них усе, що буде в моїх силах, — він уривчасто вдихнув. — Я повинен жити із цим тягарем, Немезідо. Я житиму із цим.

Ми поринули в мертву тишу після того, як Тайрус згадав чоловіка, винуватцем смерті якого він мимоволі став, а я замислилася над його діями. Враховуючи сьогоднішні події під час гонок і результати ранкового голосування, Імператор більше не зможе ігнорувати провокації Тайруса.

Рандевальд фон Домітріан помститься. І це лише питання часу.

ПІСЛЯ ПОДІЙ, що трапилися під час Великих Змагань, настало зловісне затишшя. Імператор ніяк не відреагував на те, що Тайрус за його спиною намовив Сенат проголосувати проти підвищення податків, і навіть бровою не повів, коли той — з власної ініціативи — продав кілька своїх колоній і влаштував сюрприз, вручивши всім ветеранам Імперських війн передріздвяні подарунки.

Передріздвяні подарунки були давньою традицією Імперії, але жоден із Домітріанів уже впродовж сотень років ігнорував її. Вони почувалися доволі безпечно, сконцентрувавши у своїх руках усю владу, і їм не потрібна була лояльність Вельмишановних Панів, які управляли найпотужнішими зорельотами і військовими машинами, що відбивали войовничі напади на кордонах Імперії.

Це був найбільш відкритий вияв ворожнечі з боку Тайруса, його виклик Імператору, після чого Спадкоємець Прімус майже цілий день протримав мене біля себе. Ми сиділи в його солярії на «Олександрії». Солярій розміщувався під небесним куполом із зеленим садом, який він недавно виростив із листочка, привезеного з Люміни. Поміж дерев протікала штучна річка — настільки повноводна, що невмілий плавець міг у ній втопитися.

— Я планував поселити тебе в одній із кімнат «Олександрії», — сказав Тайрус, дивлячись вниз на стрімкий потік, — але враховуючи обставини, я не стану цього робити.

— У всякому разі я б не хотіла спати на «Олександрії», — прямо заявила я. Я подумала про Сайдонію, яка ховалася на моїй віллі, і про те, що я не хотіла залишати її так надовго.