Діаболік - С. Дж. Кінкейд

— Ти... ти любиш мене? — запитала я його, не наважуючись сказати ті слова, що не властиво говорити відносно Діаболіка. А потім я зрозуміла, що сказала. Але перш, ніж я відчула страх, він відповів:

— О, так, я люблю тебе, — він відсторонився, щоб поглянути на мене своїм шаленими очима. — Я любив тебе, коли ми покидали Люміну, коли ми боролися зі смертю, намагаючись не вилетіти у відкритий космос, і коли ми розділяли наш останній ковток повітря. Ти хоробра, чесна і сильна, ти єдина, хто здатен розгледіти справжнього мене. Скажи, що ти теж любиш мене.

У ту мить почуття затопили мене з нищівною силою.

— Так. Я люблю тебе, Тайрусе.

Його спокійну, обережну поведінку, що так не подібна до моєї. Його вміння прораховувати вчинки всіх оточуючих на десять кроків уперед, що так відрізняється від моєї необачності й поспішності. Його здатність сприймати мене не як істоту, і його ставлення до мене як до людини, а не як до тварини або нижчого створіння, хоч за походженням він вищий за всіх інших. Його відмову пожертвувати життям Діаболіка заради власного виживання в декомпресійній кімнаті.

Усі ці маленькі вчинки означали так багато, тому ніхто й ніколи не зміг би зайняти його місце в моєму житті. Так, я любила його так само сильно, як любила Сайдонію, але в певному сенсі почуття до нього дуже відрізнялися від почуттів до неї. Він був голодом, спрагою і потребою, і я навіть не думала, що здатна на подібні почуття.

Його губи знову були на моїх губах, вони спивали мої гарячі поцілунки, але думками я вже була далеко звідси. Сайдонія. Сайдонія, яка хотіла разом зі мною відновити фортецю Імпірінс. Зараз я не могла навіть подумати про повернення назад, але залишитися з Тайрусом, означало залишити Сайдонію. Я повинна зробити вибір.

Колись зробити цей вибір було так само легко, як дихати. Але тепер... тепер, коли я почувалася завершеною і коханою, як ніколи раніше...

Тепер я не бачила можливості продовжувати рухатися в тому самому напрямку.

Щоб не трапилося, Сайдонії доведеться повернути свою справжню особистість, а мені — свою. Це факт. Це був корінь і причина складного питання, що стояло переді мною.

Тому я сказала йому:

— Тайрусе, ти повинен дещо знати. Це може все змінити.

Він ніжно обхопив моє обличчя, вдивляючись в мене своїми щирими очима. Чи бачила я його коли-небудь таким беззахисним? Без виразу спокою й настороженої відстороненості, котре він так старанно демонстрував, він мав напрочуд молодий вигляд і був нестримно близьким.

— Я не можу зображати із себе Сайдонію Імпірінс вічно, — я дозволила собі простягнути руку і торкнутися веснянок на його щоці, провівши рукою до куточка рота. — Розумієш, — я зробила глибокий вдих і вимовила: — вона — жива.

ТІЛЬКИ-НО ТАЙРУС переступив поріг моєї вілли, Сайдонія впала на коліна і простягла руки до його долонь, щоб прикласти їх до щік й виказати йому свою повагу.

— Ваше Високопреосвященство, Сенатор фон Імпірінс наразі не...

Я вийшла з-за спини Тайруса.

— Доніє, усе гаразд. Він усе знає.

Донія звелася на ноги й поглянула на Тайруса своїми великими переляканими очима, поки він здивовано розглядав її, продовжуючи тримати за руку.

— Він знає?

— Мені все відомо, — запевнив її Тайрус. На тлі його високого зросту й розвинутих м’язів вона виглядала такою маленькою. — Сенаторе фон Імпірінс, прийміть мої співчуття з приводу загибелі вашої сім’ї.

— Дякую, — промовила Сайдонія.

Тайрус напівобернувся до мене: він виглядав схвильованим і розгубленим, що було йому не властиво. Раптом я все зрозуміла й відчула гострий біль. Ще кілька хвилин тому він вважав, ніби ми порозумілися і вирішили всі питання. Тепер він знав, що це не так.

— Немезіда пояснила мені, у якій ситуації ви опинилися. Мушу визнати, я й досі здивований.

Донія сором’язливо кивнула.

— Сподіваюся, що я не створю зайвих проблем Вашому Високопреосвященству.

Тайрус пройшовся по кімнаті, роздивляючись навколо. Якою б гарною не була моя вілла, вона тьмяніла порівняно з пишністю його судна.

— Розумієте, — промовив він, — це може спричинити серйозні проблеми. Видавати себе за представницю Вельмишановного Панства — це злочин, що карається смертю. Коли ви розповісте, ким є насправді, — якщо трапиться така нагода — зрозумійте, що більшість Вельмишановних Панів бачили і спілкувалися з Немезідою... Після того, як я зійду на престол, має минути певний час, поки я не здобуду справжню силу й владу, тому на початку мені знадобиться підтримка вельмож. Я не зможу просто взяти й оголосити Немезіду самозванкою, очікуючи при цьому, що це зійде їй з рук. Той факт, що вони спілкувалися з Діаболіком, як із рівнею, Вельмишановні Пани сприймуть як особисту образу. Вони захочуть побачити, як покарають винних.

Донія прикрила рота рукою.

— О, Ваше Високопреосвященство, не